Читать книгу «Шепіт крил метелика» онлайн полностью📖 — Ксенія Глущенко — MyBook.

І промовив Бог слово, а краще б він промовчав.

Ця сумна історія розпочалася ввечері на покритому мороком пероні. Сотні випадкових людей стали свідками звичайної розмови, на фоні якої не вистачало лише кривавої чуми.

-Светр?

-Є!

-Кросівки?

-Взяла!

– Зарядне для телефону?      

– В другому відділі моєї сумочки. Мамо, я все взяла.

– Ні, ти забула зубну щітку! Я говорила покласти її тобі, але ж ти самостійна, сама знаєш, що робити!

«Поїзд Суми-Київ вирушає через 15 хвилин. Увага всім пасажирам…»

– Та годі тобі вже кричати на мене! Ти завжди влаштовуєш сварку з пустого місця! Набридло вже. Я не залізна і терпіти так довго не можу!

– Ви гляньте, що вона говорить! Гарна подяка за витрачені роки на тебе! Скільки добра тобі зробила, а ти…Свиня невдячна!

– Мені час! Поїзд скоро вирушить, сподіваюся, що зможу повернутися сюди досить нескоро! А ти… Навчися цінувати все те добре, що в тебе є зараз!

– Не хочу тебе більше чути. Їдь звідсіля до свого університету!

– Колись ти і шепіт крил метелика навчишся цінувати!

Глава 1

Поїзд в небуття

Поїзд їхав, затягував у пелену туману. Забирав свою жертву і віз у невідоме майбуття. Холодний літній подих пробирався до купе. Він змусив дістати Анну кардиган і закутатись ним на зразок пледу. Навушники були зламані, читати книгу не хотілося. Вона притулила голову до вікна і милувалася загадковим краєвидом обабіч шибки. Краплі дощу почали обліплювати вікно, затуляючи собою темні крона дерев.

Анна сиділа самотня в купе. Сцени зі сварками пропливали в її голові. Вона згадувала все і розуміла… Розуміла, що боротися далі у неї немає сил. З виру долі виринають лише найсильніші, ті хто в брухті може знайти далекий аромат троянди. Її ж натягнуті струни нервів лопнули саме на цьому пероні.

Повертатися до Сум Анна не планувала. Вона хотіла швидше закрити сесію, знайти роботу, але не згадувати про матір, що ганьбила її на протязі усього життя. Кожна людина має право на помилку, а також право виправити її. Однак, ця теза стосується лише її самої. Лише ми самі маємо право завдавати собі біль та страждання, що пізніше принесуть радість та вдосконалення. Вибачати ж зради, справжні та жорстокі, значить обливати брудом свою душу, вбивати себе особливо жорстоким методом. Принесений одного разу біль прийде й вдруге, і в цей момент зруйнує вже до кінця.

Cмуток думок поглинув Анну і обіймаючи щойно витягнуту, але не відкриту книгу, вона відправилась до країни сновидів. Через 2 зупинки двері відчинилися, їх скрип викинув дівчину до реального життя.

Незнайомець сів навпроти, а велику спортивну сумку закинув на верхнє ліжко. Дівчина його не цікавила, чого не можна було сказати про останню. Дивне відчуття, неначе вони уже були знайомі, хоча Анна чудово розуміла, що бачить його вперше. Підсвідомість же уперто стверджувала: «Ви вже зустрічалися раніше! Нумо, дитинко, згадуй де!»

Берци, шкіряна курточка, чорний светр, накачені м'язи – Анні завжди подобалися такі чоловіки, більше того, вона шаленіла від них. Та, не зважаючи на привабливість, взаємністю їй відповідали рідко. Душа непомітно стала позаду тіла. Тому Анну не помічали, її не існувало, вона була примарою в світі тих, хто створював імідж світу.

Хвилини спливали за хвилиною і те дивне відчуття, наповнивши все купе з верху до низу, просочившись в кожну клітинку організму, заповнивши весь простір матерії вибухнуло.

– Перепрошую, а ти в Тростянецькому санаторії ніколи не був?

– Ні.

– Тоді вибач, переплутала. Ти мені знайомим здаєшся. Можливо десь в місті бачилися?

– Можливо.

Кінчики розмови безплідно відправилися до крапель, що з новою силою почали бити у вікно. Суха відповідь зімкнула вуста Анни, а сором спалахнув рум'янцем на щоках. Молодий чоловік ввімкнув музику, відкинувши світло-русе волосся від очей. Його яскраво блакитний погляд зачаровував. В ньому помирала кожна, але ще ні одна не народилася.

Ховаючи погляд, Анна відкрила книгу. Але це була не звичайна історія в твердій палітурці, а аромат зимових спогадів, вечірня втома, що лежала між старих, пожовклих листочків. Книги завжди були і будуть найвірнішими друзями тих, хто при народженні помилився епохою.

Відкривши книгу, Анна пробігла кінчиками пальців до чорної закладки. Вона купила її на пероні, у знівеченої життям бабусі, остання ж зробила стрічку з польових квіток, пофарбувавши її у символічний колір смерті. Дивне життя! Руками знищеної долі воно вбило істинну душу світу, аби створити штучну природу для переплетінь неіснуючого буття.

Закладка трішки надірвалася знизу. Волелюбна, хоча і нічим не примітна ромашка, навіть після смерті не могла миритись з такою наругою. Попіл фарби забруднив сторінку, одну з найцінніших. Однак, кожна прикрість несе в собі чарівну мету, тому її завжди потрібно сприймати як подарунок. Анні сподобались такі химерні візерунки, вони прикрасили слова, добавили відтінок таємниці до сторінок загрубілого паперу.

Увагу Анни знову привернули виділені сірим маркером слова: «Я себе представил, как маленькие ребятишки играют в огромном поле, во ржи. Тысячи малышей, и кругом – ни души, ни одного взрослого, кроме меня. А я стою на самом краю скалы, над пропастью, понимаешь? И мое дело – ловить ребятишек, чтобы они не сорвались. Вот и вся моя работа. Стеречь ребят над пропастью во ржи. Знаю, это глупости, но это единственное, чего мне хочется по-настоящему. Наверное, я дурак».

Саме цей потік виразів найбільше сколихнув серце Анни. Серце тої, яку все життя примушували жити не своєю долею. Вона лише хотіла творити поезію, змінити світ на краще, хоч і не на яву, адже реалії ніхто не відміняв, а по можливості, хоч у своїй фантазії. І ось вона зустріла свого однодумця, він став її опорою. Автор книги ніколи не зможе дізнатися про Анну. Та чи можуть роки і саме життя стояти між друзями? Подібні знайдуть себе не зважаючи на мови, віки та епохи.

Продовжити існувати в примарному світі паперових сновид Анна не змогла. Її вирвали з течії думок і повернули до сірого, майже повністю покритого темрявою купе. Світло не проникло в це місце. Можливо воно не хотіло порушувати спокій дівчини, або ж воно відчуло присутність іншого виміру, що не дозволяв ламати викроєні ним закони.

Дівчина відчула на собі погляд. Незнайомець не відводив очей від Анни. Він слідкував за кожним її порухом. Скептична легка посмішка отруйною стрілою виплюнула слова:

– Читати любиш?

– Так, люблю.

– І про що книга? Літери знаєш? Чи по картинках орієнтуєшся? Ну літери це «а», «б». Розумієш мене, так?

– Мені на ваше хамство відповідати потрібно? – в голосі Анни почали бриніти ноти сліз. Зовсім незнайома людина, вона лише краплинка пороху серед безмежного пилу життя. Однак, навіть вона вважає за честь вдарити та плюнути в її гордість. Забувши своє місце пилинка летить до неба. Розбурхана підтримкою неіснуючого вітру і далекого, пекучого сонця вона починає уявляти себе наймогутнішою зброєю. Потрапивши до ока птаха, пилинка осліпляє його. Та птаха це не вбиває, у нього загострюється слух, він стає ще лютішим хижаком. Пилинка ж, проклинаючи, розщеплюється на тисячі атомів, не будучи в змозі зрозуміти причини такого фіналу. – Та якщо вам так закортіло дізнатися, то я спробую розповісти, хоча це важко поясни. Джером Селінджер неначе вивернув мою душу й занотував тут. Та чи варто мені розпинатися перед вами? Як можна дати відповідь вам? Вам, людині, що не знає кордонів такту і не може зрозуміти термін «вихованість»?

– Хм… Цікаво. Мені ще ніхто так не відповідав.

Назріваючу сварку перервав телефонний дзвінок. Анна швидко дістала телефон із чорної сумочки. На екрані висвітився надпис: «Мама». Так, коли доля тебе хоче добити, вона не візьме зброю до рук, вона знайде сотні варіантів, вишуканих та грандіозних, що зламають вас і доведуть до самогубства. Розмова не передбачала нічого приємного. Тож зціпивши зуби Анна натиснула на злостиву червону кнопку завершення дзвінка.

Коли дівчина підняла очі, то помітила, що юнак вийшов з купе, залишивши за собою важкий шлейф духів. Аромат змусив Анну згадати те, що вона намагалася заховати у далекі коридори розуму довгі роки – свого батька.

Як і незнайомець, Дмитрій користувався духами «Power musk». Анна тримала їх в шухляді, в гуртожитку, немов оберіг, що надавав їй жаги до життя. Вона майже не пам'ятала Дмитрія, лише залишені татом речі надавали їй можливість створити ідеальний образ батька. Він був повною протилежністю матері, через яку був змушений покинути родину. І хоча минуло вже десять років, відтоді як Дмитрій в останнє зачинив двері їх будинку, Анна з дитячою наївністю вірила, що вони ще неодмінно зустрінуться.

– Чорна кава з молоком, мем! – юнак сів навпроти і не давши Анні змоги відкрити рота ввімкнув музику.

Псувати настрій до кінця незрозумілим вчинком супутника Анна не збиралася. Гордо відвернувши погляд до вікна вона мимоволі захопилася лісом, що водночас чарував і лякав своєю величністю. Гігантські крони дерев безслідно зникали в темному небі. Дощ покривав їх пеленою, змушуючи все живе сховатися з обрію.

Поїзд несподівано зупинив свій рух. Речі, які Анна поклала на верхнє ліжко полетіли донизу. Ноутбук боляче зачепив плече, втративши рівновагу дівчина вдарилася головою об кут столика. Із скроні цівкою почала бігти кров, а разом з нею покидала тіло і свідомість.

Глава 2

Останній день самогубці

Олег Віталійович йшов на роботу звичним маршрутом. Зупинка, маршрутка, тисячі ненависних йому людей. Кожен йде, кидає злісні погляди в його бік. Як же йому лише набридло це життя. Він сів біля вікна, мимо їхали авто: дорогі, дешеві. А що він? Йому за 15 років тяжкої роботи не вдалося накопити грошей навіть на велосипед для сина. На наступній зупинці до автобусу зайшла жінка із трирічнім хлопчиком. Олег уступив їм місце, а їхати стоячи було надзвичайно складно. Після вчорашньої вечірки боліла голова, нудило. Залишилося

проїхати ще дві зупинки, але присмак апельсину, що повертався до роту, нагадуючи про яєчню з беконом та соком на сніданок, змусило його вийти з транспорту саме зараз.

проїхати

Бесплатно

4.89 
(9 оценок)

Шепіт крил метелика

Установите приложение, чтобы читать эту книгу бесплатно

На этой странице вы можете прочитать онлайн книгу «Шепіт крил метелика», автора Ксенія Глущенко. Данная книга имеет возрастное ограничение 16+, относится к жанру «Мистика». Произведение затрагивает такие темы, как «загробный мир», «загробная жизнь». Книга «Шепіт крил метелика» была написана в 2017 и издана в 2018 году. Приятного чтения!