Читала ніби вперше (хоча насправді вдруге). Ну, знову та ж пісня: тяжке життя, злидні, панщина і все таке. Цього разу центральним персонажем виявився чоловік, що не зміг терпіти панського знущання і втік. Протирічне у мене до нього ставлення: ніби і бунтівник, ніби і не кориться, як більшість, що уже добре, але методи протесту у нього якісь... егоїстичні. Сам втік, а жінку з матір'ю залишив страждати далі. І тікав, і тікав, поки тепленьке місце не знайшов. Ніби і журився за жінкою, а на молоденьку задивлявся (дякувати, що хоч не одружився). Але, мабуть, такі часи були. Що ще зробиш? Тільки пана можна тихцем вночі відлупцювати.
Цікаво було почитати про роботу рибальських ватаг - щось новеньке.
Ну а взагалі, дуже яскраво малюється - саме з побутового боку - життя під час панщини, а потім і після 1861 року, всі махінації, за яких воля була по суті тільки формальним поняттям, усвідомлення селянами власного положення.
І добре, що хоч на старості літ на Миколу Джерю чекало хоч кілька років спокійного життя.

Отзыв на книгу «Микола Джеря»