Догоряє свічка, вино вже тепле, за вікном сніжинки заглядають у незашторену шибку, ніби запитують, стиха ковзаючи білими пухнастими війками по холодному склу: «Чому не спиш? Уже всі ліхтарі погасли, будинки закрили втомлені очі. Відпочивай… Ще трошки, ще хвилину…»

Вечір догоряє, догорів…

Свято всіх закоханих, коханих тих, хто кохає.

Тепле вино розігріває ще більше вже й без того гаряче тіло. Тече венами, тоненькими судинами, капілярами, вдаряє міцним п’янким трунком у голову, вривається в серце і, змішавшись з кров’ю, знову мчить у всі куточки, туманячи мозок.

«Кохаю!» – Щойно отримане повідомлення гріло, мабуть, в сотні разів більше від вина.

…Дороги наші перетнулися давно, ще коли ми були у віці Ромео та Джульєти. Так і називали нас тоді – це ж була історія, як про наше кохання. Воно було першим. Першим і чистим, як цей білий сніг. Недарма кажуть, що перше кохання не забувається ніколи, воно, вперше торкнувшись ще не знаного серцем почуття любові, закарбовується там назавжди, стає рідним і теплим.

Зустріч через багато років повертає на мить у те життя. Хоч уже кожен зі своїм багажем прожитих років.

– Я піду за тобою хоч на край світу! – говорив гаряче, не розуміючи, що погодитися на це я просто не мала права. Розбити сім’ю, залишити дітей без батька тільки тому, що і через багато років у серці такі ж почуття? Але ж ми вже не ті… Здається, ніби й не змінилися зовсім, але час робить своє, життя вносить свої корективи. Та закарбована в юності любов залишається, але… можливо, тільки до того образу, який ми пам’ятаємо? До тієї юної дівчини, до того молодого юнака?

– Тоді візьми ці квіти. Нехай усі знають, що тебе хтось любить… – Зрозумівши мій вибір, відповів ти. – Знаєш, я доньку назвав твоїм іменем…

Додому летіла на крилах.

«Кохаю!!!» – миготіло на екрані, і у серці ставало тепло і добре.

«І я тебе, рідний…» – Пальці самі знайшли потрібні букви.

Секрет страви

Місце у серці, зайняте тобою назавжди, гріло, як ніколи… Місце першого кохання.

Страва 5

Мигдаль кохання

Порція

3 сторінки

Час приготування

10 хв.

Поживність

Допоможе розбудити почуття

Щоб смакувало краще

До страви варто додати дрібку уваги і розуміння, щоб помітити тонкий смак.

Нічний цілунок

Щойно одружені…

Милуються, любуються, не можуть натішитися одне одним. Вдихають, огортають, ніжать, пестять і проникають… Це може тривати роками, а може дуже швидко розбитися об холодний камінь суму, набриднути і просто стертися на порох об буденність і розвіятися вітром рутини.

Скільки часу минуло з того часу? Років…надцять…

Сьогодні знову все те саме: ранок, прохолодний і вогкий, наче непросохлий одяг, що вже протух і має неприємний запах. Будильник, дзвінок, сонна особа в дзеркалі, яку можна впізнати лише через кілька хвилин промивання очей, чищення зубів, причісування і промальовування вій, брів та всього іншого.

Поряд ти чи ні?

Одягаючись, як робот, за звичкою, уже не помічаєш навіть, що і хто і як теж вдягається, голиться, бриється, поспішаючи на роботу.

– Бувай…

– Щасливо…

Отак, як і щодня, побачимося знову пізно ввечері, втомлені і знервовані буденними проблемами та клопотами. Вечеря, кухня, телевізор, уроки з дітьми, вкладання дітей спати.

– Що там у тебе?

– Нічого. Все добре. А у тебе?

– Теж нічого.

От і все. А де ж той ніжний шепіт на вушко, солодкі слова?

Розчинилися…

У клопотах, у непорозуміннях і сварках. Невже все? Кінець тому світлому промінчику, що єднав нас, зігрівав щодня, повертав думками один до одного?

Втома розливається по тілу. І єдине бажання – відпочити…

Солодка дрімота закутує у своє покривало. Ні, не сплю, марю в дрімоті.

Навшпиньки, щоб не розбудити, підкрадаєшся, лягаєш поряд. І раптом… цілунок. Нічний, теплий і ніжний, трепетний цілунок у скроню. Легкий, ніби метелик, щоб не розбудити. Турботливо і щиро… солодко…

Ти думаєш, що я сплю, мирно посапуючи під покривалом, згорнувшись, як кошеня, клубочком, цілуєш у скроню, а потім у плече… Це твоє «на добраніч». Боюся поворухнутися і видати себе. Нехай. Думай, що я сплю. Та я знаю, що, напевно, це найінтимніше освідчення. Бо ти цілуєш саме тоді, коли думаєш, що я не чую і не бачу, коли сплю. Тому це найщиріше, адже не напоказ, не «для відмітки»…

Секрет страви

А зранку так смакує приготовлена твоїми руками та зігріта променем ніжності і любові вранішня кава…

– Дякую, рідний…

Страва 6

Мигдаль надії

Порція

3 сторінки

Час приготування

10 хв.

Поживність

Додасть сили та рішучості

Щоб смакувало краще

Страва гаряча і гостра, тому її добре споживати, повільно запиваючи холодним напоєм розважливості.

Ніч див, або передріздвяний сон

Вогник попереду!

Що це?

Невже я нарешті зігріюся біля цього вогнища?

Завтра ж Різдво. А у цей час різні дива трапляються.

Скільки років минуло відтоді, як я покинула дім, який завжди був моїм прихистком! Тільки зігрітися там чомусь не могла. Здавалося, у ньому оселився вічний холод. Влітку, навесні, восени і взимку – ненависний холод, що заповзав у серце, скручував пальці, крижанів очі, робив їх скляними та мертвими. Довго терпіла, заспокоювала себе, що так треба, що так і має бути – всі ж так живуть. Але холод ставав нестерпним. У голові була тільки одна думка: зігрітися. Хоч на мить, хоч на хвилину. Якось увечері у домі з’явилась іскра. «Невже все налагодиться? Невже дочекалася?» – подумала. Але від легкого вітерця з віконної шпарини іскра, ледь спалахнувши, погасла. І з нею згасла остання надія.

Тоді й вирішила: все, досить. Краще замерзнути десь дорогою до багаття, ніж нидіти у вічному холоді, від якого кожна жилка, кожен нерв застигає.

Вирушила у Різдвяний вечір на пошуки тепла.

«Безумна! Куди ти? Повернися! Тут же твій дім!»

«Так, дім мій, лише нема тут мого вогника! Нехай безумна, зате вільна!»

Тоді я довго блукала у темряві людських доль та стосунків. Спотикалася, падала, боляче обдирала лікті, коліна, але вставала і йшла далі. Шукала.

Будинок із яскравим вогником у вікні ставав усе ближчим. Крізь темряву, густий сніг, що клаптями, наче лапами, затуляв очі, вже було видно його обриси. Маленький й акуратний. Відразу сподобався.

Постукала.

Двері відчинилися.

Теплом і затишком огорнуло, обняло ще з порога. Посередині просторої зали палахкотіло у каміні велике яскраве вогнище.

На столі стояло дванадцять пахучих та гарно прикрашених страв.

– Повісь своє фото на стіні й залишайся жити у мене. Може, я той будинок, який ти шукала. Я збудував себе для тебе!

Тієї ночі в теплих обіймах мені снилися казкові, чарівні сни.

Секрет страви

Таки справді перед Різдвом дива бувають. Потрібно лише повірити в це.

Страва 7

Мигдаль відновлення

Порція

3 сторінки

Час приготування

10 хв.

Поживність

Допоможе відновити втрачене

Щоб смакувало краще

Ця страва потребує доброї пригорщі терпіння та вдячності.

СМС через роки…

– Ти моя єдина, рідна і кохана, найкраща у світі! – говорив він колись давно, коли тільки зустрічались. І коли побрались, і ще якийсь час, поки… Поки не надломилося, не розірвалося чи обірвалося… А потім дякував за діток. За перше, другу, а дуже скоро – і за третю. Але й це не врятувало. Прірва глибшала. Ставала проваллям, у яке обоє скидали свої обра́зи, сподівання, надії, відчай, сльози… Він ніколи не любив її сльози. Не звертав на них уваги. А вона? Чи зважала на його важкі хвилини? Так багато всього минуло. Чи згадають тепер усе, та й чи варто?

Чи варто… Але ж стільки років разом, стільки пережито, передумано, перетішено, перестраждано. І діти – чудові, розумні, веселі, тільки маленькі ще. Дивляться на них невинними оченятами, а поцікавитися, що болить, не наважуються. Чому мама й тато не такі, як раніше? Не радісні, не веселі, не щасливі? Чому не обіймаються, як у фільмах показують, десь у коридорі чи на кухні ніжно й по-родинному, трепетно. Чому мама вже не плаче, коли тата довго нема вдома?

Стільки в їхніх очах запитань, а відповіді нема… А чи мають вони відповіді на них, якби й запитали?

Розчарування, біль, образи заполонили все. Затягнули нас у це болото, у цю смердючу прірву претензій.

Жити й далі так? Хто підкаже? Життя одне, і кожен хоче бути в ньому щасливим… Та як минути все це, побудувати місток назустріч через прірву, через провалля?

«Ви отримали нове повідомлення», – обірвав її думки телефон.

«Повідомлення. Від кого? Не чекала. Телефон новий, тож усі номери ще навіть не записала туди. Тільки своїх…»

«Ти моя єдина, рідна і кохана, найкраща у світі!» – СМС від нього ще п’ятирічної давності. Залишилося серед інших, які вона зберігала, а потім і забула про них. Новий телефон витягнув його з пам’яті й прийняв як щойно відправлене…

«…рідна і кохана, найкраща у світі!» – тоді це було правдою…

Секрет страви

Новенький телефон відновив у пам’яті те, що обоє вже давно забули і мало не втратили…

Страва 8

Мигдаль самотності

Порція

3 сторінки

Час приготування

10 хв.

Поживність

Допоможе знайти внутрішні сили

Щоб смакувало краще

Додайте добру жменю віри у власні сили та посипте впевненістю.

Хатинка під сосною

– Ти неправильно зробила! – кричала мати.

– Ти нічого не вмієш! – сварила сільська вчителька.

– У тебе не косички, а мишачі хвостики! – сміялись сестички.

Щоразу, коли чула образливі слова, маленька дівчинка бігла у свою хатинку, під розлогу сосну.

Сосна стояла на краю подвір’я і була дуже великою та, напевно, дуже старою. Під її нижніми розлогими гілками було трішки місця, що нагадувало хатинку. Цю схованку дівча віднайшло тоді, коли до сліз образили шкільні друзі і вона хотіла заховатись кудись від усього світу. У цьому таємному місці дівчинку ніхто не міг віднайти. Вона сиділа годинами в сльозах, а пізніше у роздумах, і нікого не хотіла бачити.

1 2

Стандарт

4.5

(2 оценки)