ESET_NOD32

Рецензии и отзывы на Я знаю, что ты знаешь, что я знаю…

Читайте в приложениях:
30 уже добавило
Оценка читателей
3.89
Написать рецензию
  • vikaandvitalik
    vikaandvitalik
    Оценка:
    9

    Не вірив я в життя по смерті,
    Тепер я вірю в диво з див.
    Було для мене страшно вмерти,
    Умер і нагло знов ожив.

    Так само тут: і сонце, й зорі,
    І люди наче ті самі,
    Але якісь байдужі в горі
    І в щасті, в радості — німі.

    Весна, зима, і дні, і ночі,
    Музика, сміх, і плач, і рух,
    Та скрізь, як привід опівночі,
    Блукає твій самотній дух.

    (О.Олесь На чужинi)
    Беручи до рук цю книгу я навіть не уявляла, що зі мною буде коїтись на останніх сторінках... Як і всі романи Ірен Віталіївни, цей мене вразив, зачепив, залишив слід і багато думок...
    Коли людина живе на чужині, то все її життя складається з можливостей заробити гроші, самореалізуватися, досягнути якихось висот. Проте увечері, коли ти повертаєшся з роботи, думки твої линуть у рідний край, де народився і де на тебе чекають, тебе люблять,у тебе вірять...
    Усі герої книги приїхали до Німеччини з України, всі оселились у фрау Шульце, всі одягли маски самостійності та незалежності... Кожен герой хоче ввижатися щасливим та задоволенним своїм життям, а насправді просто нещасна людина зі своєю історією...
    Чомусь мені більш за інших запамятались Оксана та Соня. Оксана - жінка, що приїхала до Німеччини, аби хоч якось поправити статок у своїй сімї, вона ладна працювати на будь-якій роботі, аби отримати копійчину і відправити її додому - своїм дітям та чоловіку-пяниці... Її доля така важка, така безжалісна, що гортаючи сторінки долі цієї жінки я здригалась від сліз та неосяжного болю...
    Соня - жінка заможного програміста, який весь час працює, заробляючі непогані гроші. Соня не повинна працювати - вона може займатися собою, в неї купа вільного часуі як каже її Саня :"Ну чого тобі ще не вистачає?" А не вистачає родини, не вистачає близьких та друзів, не вистачає тепла та порозуміння... Та врешті-решт Соня знаходить себе і справжнє кохання.
    Ці дві героїні не єдині в романі, є ще й інші цікаві персонажі, кожен з яких заслуговує на увагу. Проте не варто зараз розкривати всі карти, ві неодмінно познайомитесь з усіма мешканцями фрау Шульце, як тільки прочитаєте роман.
    Я ж, у свою чергу, хочу виразити безмежну вдячність авторці за той час, коли я жила у будинку українських емігрантів і проживала історії усіх героїв...

    Читать полностью
  • kallisto_kyiv
    kallisto_kyiv
    Оценка:
    6

    Досить похмура книга, в якій описане життя емігрантів з України і їх нелегке життя. Всі вони залишили свою країну в пошуках кращого життя, але їх нова країна не спішить приймати їх в дружні обійми. Розпадаються сім'ї, дівчата стають повіями, а не вчаться в університетах, руйнуються долі. Можливо, в житті все не так погано, як описує автор, але те, що ми бачимо в книзі, примушує замислитись.

    В якийсь момент під час читання у мене виникло відчуття, що я копирсаюся в брудній білизні людей, читаю жовту газету. Хто з ким спить, у кого які низькі бажання. Це все відтіняє чистоту і легкість Соні. Фінал книжки сподобався, але загальна оцінка всього 4.

  • Elen2502
    Elen2502
    Оценка:
    3

    Таке не просте життя українських емігрантів на чужині... що їх штовхає на таке життя... гроші, безробіття, віра у краще майбутнє, доля... але ж відомо, що добре там, де нас нема... але все рівно їдуть люди на чужину... на авось...а раптом пощастить і все складеться... так пішло вже з давно, і продовжується дотепер, та, що там говорити, я теж така ж, поїхала, напевно у пошуках кращого життя, і все таки матиму надію, що не спіткає мене невдача у цих пошуках...але от чомусь не розумію я поведінки своїх співвітчізників у книзі, чому не бути разом, не влаштовувати спільні вечори, а проходити повз з високо піднятою головою і опущенним, неспокійним серцем... невже воно так насправді, але як же доброзичливість наша, чуйність, бажання всім допомогти...життя у всіх своє, але навіть так далеко ми перетинаємось і долі наші перекручуються, перетинаються, скручуються і вже їх не дві, а одна на двох... невже буває стільки співпадінь...все таки книга це книга, і кінець щасливий майже для всіх, шкода лиш Оксану... і скільки таких "оксан" ще буде, про яких навіть ніхто не дізнається... і нехай і дальше

    життя часом зав'язує цiкавi вузлики!
    Читать полностью
  • Deruddy
    Deruddy
    Оценка:
    2

    Моя любимая, невероятная и неповторимая Роздобудько. Почти после каждой ее книги у меня читательское похмелье, а время прочтения — читательский запой, словно кто-то перерезал тормозной дроссель моего читательского авто, и я не могу остановиться... не могу перестать читать...
    Не уверена, что на русском эта книга так же хороша, как в оригинале (на украинском), ибо текст в изобилии насыщен непереводимыми колоритными словооборотами, но рекомендую ее к прочтению всем, кто любит удивительные хитросплетения судьбы и — в какой-то мере ожидаемые, но всё же — неожиданные развязки прозаичных историй разрозненных (на первый взгляд) персонажей.

  • MaryanaSomko
    MaryanaSomko
    Оценка:

    Після кожної прочитаної книжки у читача з'являється певні думки, асоціації, емоції... У мене виник тільки сум. Роман справді чудовий, який дає можливість прожити долями українських емігрантів, які поїхали у пошуках кращої долі. ..
    Події розвиваються в Німечинні, у будинку пані Шульце яка прихистила декілька родин українських емігрантів. Автор прекрасно описував долю кожного героя і з якою метою і цілю вони покинули рідну домівку. Мрії у кожного були різні. Хтось поїхав щоб заробити грошей для сім'ї як наприклад фрау Оксана, хтось приїхав щоб отримати славу і визнання як наприклад фрау Тетяна. Старенько жінка знала їх набагато краще ніж вони самі себе. Друга Світова війна змінила її життя назавжди. Вона молода дівчина приречена на смерть і врятована радянським солдатом, який на згадку про себе залив клаптик пожовклого паперу з посланням, який вона не наважувалась і боялась перекласти. Довго приглядаючись до своїх мешканців, щоб одному з них доручити цю місію, перекласти напис на листку паперу адже він був написаний саме українською. Фрау Шульце так і не наважується це зробити. Вона помирає так і не дізнавши що було написаного у передсмертній записці того хто врятував її життя....

    Читать полностью