Я знаю, что ты знаешь, что я знаю…

3,9
9 читателей оценили
148 печ. страниц
2014 год
Оцените книгу
  1. vikaandvitalik
    Оценил книгу

    Не вірив я в життя по смерті,
    Тепер я вірю в диво з див.
    Було для мене страшно вмерти,
    Умер і нагло знов ожив.

    Так само тут: і сонце, й зорі,
    І люди наче ті самі,
    Але якісь байдужі в горі
    І в щасті, в радості — німі.

    Весна, зима, і дні, і ночі,
    Музика, сміх, і плач, і рух,
    Та скрізь, як привід опівночі,
    Блукає твій самотній дух.

    (О.Олесь На чужинi)
    Беручи до рук цю книгу я навіть не уявляла, що зі мною буде коїтись на останніх сторінках... Як і всі романи Ірен Віталіївни, цей мене вразив, зачепив, залишив слід і багато думок...
    Коли людина живе на чужині, то все її життя складається з можливостей заробити гроші, самореалізуватися, досягнути якихось висот. Проте увечері, коли ти повертаєшся з роботи, думки твої линуть у рідний край, де народився і де на тебе чекають, тебе люблять,у тебе вірять...
    Усі герої книги приїхали до Німеччини з України, всі оселились у фрау Шульце, всі одягли маски самостійності та незалежності... Кожен герой хоче ввижатися щасливим та задоволенним своїм життям, а насправді просто нещасна людина зі своєю історією...
    Чомусь мені більш за інших запамятались Оксана та Соня. Оксана - жінка, що приїхала до Німеччини, аби хоч якось поправити статок у своїй сімї, вона ладна працювати на будь-якій роботі, аби отримати копійчину і відправити її додому - своїм дітям та чоловіку-пяниці... Її доля така важка, така безжалісна, що гортаючи сторінки долі цієї жінки я здригалась від сліз та неосяжного болю...
    Соня - жінка заможного програміста, який весь час працює, заробляючі непогані гроші. Соня не повинна працювати - вона може займатися собою, в неї купа вільного часуі як каже її Саня :"Ну чого тобі ще не вистачає?" А не вистачає родини, не вистачає близьких та друзів, не вистачає тепла та порозуміння... Та врешті-решт Соня знаходить себе і справжнє кохання.
    Ці дві героїні не єдині в романі, є ще й інші цікаві персонажі, кожен з яких заслуговує на увагу. Проте не варто зараз розкривати всі карти, ві неодмінно познайомитесь з усіма мешканцями фрау Шульце, як тільки прочитаєте роман.
    Я ж, у свою чергу, хочу виразити безмежну вдячність авторці за той час, коли я жила у будинку українських емігрантів і проживала історії усіх героїв...

  2. kallisto_kyiv
    Оценил книгу

    Досить похмура книга, в якій описане життя емігрантів з України і їх нелегке життя. Всі вони залишили свою країну в пошуках кращого життя, але їх нова країна не спішить приймати їх в дружні обійми. Розпадаються сім'ї, дівчата стають повіями, а не вчаться в університетах, руйнуються долі. Можливо, в житті все не так погано, як описує автор, але те, що ми бачимо в книзі, примушує замислитись.

    В якийсь момент під час читання у мене виникло відчуття, що я копирсаюся в брудній білизні людей, читаю жовту газету. Хто з ким спить, у кого які низькі бажання. Це все відтіняє чистоту і легкість Соні. Фінал книжки сподобався, але загальна оцінка всього 4.

  3. Elen2502
    Оценил книгу

    Таке не просте життя українських емігрантів на чужині... що їх штовхає на таке життя... гроші, безробіття, віра у краще майбутнє, доля... але ж відомо, що добре там, де нас нема... але все рівно їдуть люди на чужину... на авось...а раптом пощастить і все складеться... так пішло вже з давно, і продовжується дотепер, та, що там говорити, я теж така ж, поїхала, напевно у пошуках кращого життя, і все таки матиму надію, що не спіткає мене невдача у цих пошуках...але от чомусь не розумію я поведінки своїх співвітчізників у книзі, чому не бути разом, не влаштовувати спільні вечори, а проходити повз з високо піднятою головою і опущенним, неспокійним серцем... невже воно так насправді, але як же доброзичливість наша, чуйність, бажання всім допомогти...життя у всіх своє, але навіть так далеко ми перетинаємось і долі наші перекручуються, перетинаються, скручуються і вже їх не дві, а одна на двох... невже буває стільки співпадінь...все таки книга це книга, і кінець щасливий майже для всіх, шкода лиш Оксану... і скільки таких "оксан" ще буде, про яких навіть ніхто не дізнається... і нехай і дальше

    життя часом зав'язує цiкавi вузлики!

Цитаты из книги «Я знаю, что ты знаешь, что я знаю…»

  1. – Мне всегда, с самой юности, хотелось найти в людях какие-то общие точки, попав в которые можно сделать всех лучше – всех и в одночасье! Но, по детской неразумности, я считал, что это могут делать врачи или генетики. Даже поступил в медицинский колледж и в «анатомичке» пытался разглядеть, где находятся эти общие точки, а видел только вывернутые внутренности – одинаковые у всех. И это было тем, что уравнивало людей физиологически – и нищего, и богача.
    29 октября 2017