Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Я знаю, что ты знаешь, что я знаю…

Я знаю, что ты знаешь, что я знаю…
Книга доступна в стандартной подписке
Добавить в мои книги
23 уже добавили
Оценка читателей
3.71

Все герои этой книги живут в расположенном в небольшом немецком городке пансионе, принадлежащем пожилой даме, фрау Шульце. Квартиранты – все без исключения выходцы с Украины (вот такая у хозяйки прихоть) – между собой практически не общаются, и потому их истории почти не пересекаются, разворачиваясь каждая сама по себе. Общим, кроме места проживания, для них является одно – все они упорно пытаются казаться не теми, кем являются на самом деле.

А за всеми своими постояльцами наблюдает хозяйка пансиона, знающая о них гораздо больше, чем они о себе. И это не простое любопытство, ведь из них ей нужно выбрать лишь одного – того, кто расшифрует для нее письмо из далекого прошлого…

Лучшие рецензии
vikaandvitalik
vikaandvitalik
Оценка:
8

Не вірив я в життя по смерті,
Тепер я вірю в диво з див.
Було для мене страшно вмерти,
Умер і нагло знов ожив.

Так само тут: і сонце, й зорі,
І люди наче ті самі,
Але якісь байдужі в горі
І в щасті, в радості — німі.

Весна, зима, і дні, і ночі,
Музика, сміх, і плач, і рух,
Та скрізь, як привід опівночі,
Блукає твій самотній дух.

(О.Олесь На чужинi)
Беручи до рук цю книгу я навіть не уявляла, що зі мною буде коїтись на останніх сторінках... Як і всі романи Ірен Віталіївни, цей мене вразив, зачепив, залишив слід і багато думок...
Коли людина живе на чужині, то все її життя складається з можливостей заробити гроші, самореалізуватися, досягнути якихось висот. Проте увечері, коли ти повертаєшся з роботи, думки твої линуть у рідний край, де народився і де на тебе чекають, тебе люблять,у тебе вірять...
Усі герої книги приїхали до Німеччини з України, всі оселились у фрау Шульце, всі одягли маски самостійності та незалежності... Кожен герой хоче ввижатися щасливим та задоволенним своїм життям, а насправді просто нещасна людина зі своєю історією...
Чомусь мені більш за інших запамятались Оксана та Соня. Оксана - жінка, що приїхала до Німеччини, аби хоч якось поправити статок у своїй сімї, вона ладна працювати на будь-якій роботі, аби отримати копійчину і відправити її додому - своїм дітям та чоловіку-пяниці... Її доля така важка, така безжалісна, що гортаючи сторінки долі цієї жінки я здригалась від сліз та неосяжного болю...
Соня - жінка заможного програміста, який весь час працює, заробляючі непогані гроші. Соня не повинна працювати - вона може займатися собою, в неї купа вільного часуі як каже її Саня :"Ну чого тобі ще не вистачає?" А не вистачає родини, не вистачає близьких та друзів, не вистачає тепла та порозуміння... Та врешті-решт Соня знаходить себе і справжнє кохання.
Ці дві героїні не єдині в романі, є ще й інші цікаві персонажі, кожен з яких заслуговує на увагу. Проте не варто зараз розкривати всі карти, ві неодмінно познайомитесь з усіма мешканцями фрау Шульце, як тільки прочитаєте роман.
Я ж, у свою чергу, хочу виразити безмежну вдячність авторці за той час, коли я жила у будинку українських емігрантів і проживала історії усіх героїв...

Читать полностью
kallisto_kyiv
kallisto_kyiv
Оценка:
5

Досить похмура книга, в якій описане життя емігрантів з України і їх нелегке життя. Всі вони залишили свою країну в пошуках кращого життя, але їх нова країна не спішить приймати їх в дружні обійми. Розпадаються сім'ї, дівчата стають повіями, а не вчаться в університетах, руйнуються долі. Можливо, в житті все не так погано, як описує автор, але те, що ми бачимо в книзі, примушує замислитись.

В якийсь момент під час читання у мене виникло відчуття, що я копирсаюся в брудній білизні людей, читаю жовту газету. Хто з ким спить, у кого які низькі бажання. Це все відтіняє чистоту і легкість Соні. Фінал книжки сподобався, але загальна оцінка всього 4.

Elen2502
Elen2502
Оценка:
2

Таке не просте життя українських емігрантів на чужині... що їх штовхає на таке життя... гроші, безробіття, віра у краще майбутнє, доля... але ж відомо, що добре там, де нас нема... але все рівно їдуть люди на чужину... на авось...а раптом пощастить і все складеться... так пішло вже з давно, і продовжується дотепер, та, що там говорити, я теж така ж, поїхала, напевно у пошуках кращого життя, і все таки матиму надію, що не спіткає мене невдача у цих пошуках...але от чомусь не розумію я поведінки своїх співвітчізників у книзі, чому не бути разом, не влаштовувати спільні вечори, а проходити повз з високо піднятою головою і опущенним, неспокійним серцем... невже воно так насправді, але як же доброзичливість наша, чуйність, бажання всім допомогти...життя у всіх своє, але навіть так далеко ми перетинаємось і долі наші перекручуються, перетинаються, скручуються і вже їх не дві, а одна на двох... невже буває стільки співпадінь...все таки книга це книга, і кінець щасливий майже для всіх, шкода лиш Оксану... і скільки таких "оксан" ще буде, про яких навіть ніхто не дізнається... і нехай і дальше

життя часом зав'язує цiкавi вузлики!
Читать полностью