Отзывы на книги автора «Ірен Роздобудько»

Даже не знаю с чего начать и вообще, каким образом вместить все мысли в слова, чтобы рассказать о прочитанном. Может стоит просто закрыть глаза и подумать обо всем? О своей жизни, о своих ошибках, встречах, расставаниях. О всех "если бы", которые уже неосуществимы.

Как размышляет одна из героинь Ирэн Роздобудько в данной книге: "... сверхзадача настоящего творца - довести читателя до неловкости от узнавания себя в книге, на полотне или на экране. Бывало ли у вас такое чувство, что читать какую-то книгу становится нестерпимо, неудобно, как будто автор выставил на обозрение твою сущность без твоего на то согласия? Более того - не зная тебя лично? Вот это и есть чудо. Попадание в болевую точку". Ирэн Роздобудько очень часто попадает в мои болевые точки. Слишком часто.

Впрочем, о книге. В нее входят два романа автора - "Если бы" и "Лицей послушных жен". Надо сказать, что предшествует романам очень удачное предисловие, написанное журналисткой Татьяной Вергелес. Это как еще одно попадание. Она просто рассказала все, что хотелось бы сказать и мне. Вот слов не оставила и все! Поэтому, несколько цитат из ее предисловия о романах: роман "Если бы" - пьянящая порция мистики, приключений, приправленная специями юмора, а вот "Лицей послушных жен" - это подкоп под красивую телешоу-чушь о золушках, которой забивают головы современных девчонок. "Сюжет интригует, стиль так талантливо легок, что возникает опасность проглотить роман залпом. Не спешите! Детали важны - с Ирэн Роздобудько никогда не знаешь, что именно сработает и поможет конкретно вам. Может, вот это: "Иногда нужно отступить, чтобы двигаться дальше"?"

"Если бы"...
Я читала этот роман, как отдельное произведение, когда он только вышел. И сейчас еще раз попала под впечатление уже переведенного произведения. В нашем языке эти слова звучат так резко, одним словом - "якби". По-русски же, это так плавно, напевно - ес-ли-бы. Если бы... Мы так часто повторяем эти слова. Так часто мечтаем что-то изменить. Если бы тогда я не...

"Известный израильский профессор Амос Ори создал математическую модель, подтверждающую возможность путешествия во времени. Мировая наука обладает всеми необходимыми теоретическими знаниями для того, чтобы с полным правом утверждать - путешествие во времени возможно..."

А вам хотелось бы вернуться в прошлое? Изменить ну хотя бы один штрих, одну деталь? Подправить хоть одно вот такое "если бы"? Ох как хотелось бы! Верно? А если нет, то этот человек, наверняка, самый счастливый в мире.
Книга мистична и ужасно романтична. В ней столько мыслей, столько нужных слов, столько вещей, которые просто не замечаешь, а они важны. Очень важны.
"Настоящая жизнь - та, которую строишь внутри себя в полной тишине". Вот и после книги говорить совсем не хочется. Хочется просто помолчать. Подумать...

"Лицей послушных жен" объединяют с первым романом, пожалуй, всего несколько ниточек. Романтизм, чуточку фантастики и авторский стиль. Книга открывает какие-то новые грани, другую Роздобудько. Здесь жестокость. Жестокость реального гламурного мира, так откровенно открытая читателю. В этом романе много аналогий, много сопоставлений, много пересечений. И в то же время, он необычен и многогранен. И тоже заставляет задуматься, пересмотреть что-то из своих отношений, пониманий, понятий. Ох и сложное это чтение! После которого еще долго не отпускает и мурыжит, мурыжит, заставляет думать и что-то переосмысливать...

Опять-таки, со слов Татьяны Вергелес: "книг хороших так много, что жизни не хватит все пролистать..." Я с удовольствием перечитала роман "Если бы". И уверена, через время мне захочется еще что-то найти и в романе "Лицей послушных жен".

«Так бывает: жизнь дала сбой в самом начале. Это как в компьютере - нажал не на ту клавишу, и все свернулось, пошли непонятные значки...»
Ирэн Роздобудько. «Пуговица»

Жизнь Ники – героини романа Ирэн Роздобудько «Если бы…» - дала сбой именно в самом начале, в 1980 году. И после этого, к 2010-му остались только ужасные воспоминания и заикание. Но жизнь не всегда ставит одни лишь ловушки. Иногда подбрасывает и выходы из них. Главное – заметить.
Впервые читаю Роздобудько на украинском, просто очарована.
История мистична, захватывающа, интересна. Трагична и романтична одновременно. Современна и о прошлом. В ней много философии, размышлений, интересных мыслей.
Понравилась мысль, сказанная, в общем-то, вскользь, но зацепившая надолго.
Сверхзадача каждого настоящего художника - довести читателя до неудобства от узнавания себя в книге, на холсте или экране. Наверное, у каждого бывало такое ощущение, что читать некую книжку становится невыносимо, неудобно, будто автор выставил на вид твою сущность без твоего на то согласия? Более того - не зная тебя лично! Вот это и есть чудо. Попадание в "болевую точку". Искусство находить ее сложнее искусства иглотерапии: там все точки, обозначенные. Здесь же автор колет в темноту. Но когда попадает…
У Ирэн Роздобудько большинство книг вот таких – с попаданием. И даже эта история, совершенно не похожая на мою, тем не менее, лично меня проняла до самых печенок. Даже не знаю чем. Мыслями? Такими похожими на мои мыслями…

Завжди важче відповісти на питання «чому», ніж на – «як»…
«Як» - це лише така чи інакша дія, вчинок. А от на запитання «чому» можна шукати відповідь все життя.

Итак, вы - успешная женщина в самом расцвете сил, у которой есть хороший муж, прекрасная работа, вы полностью обеспечены всем, в чём нуждаетесь. Встречаетесь с хорошим другом, который предлагает интересную работу, даже несмотря на то, что в следствии большого нервного потрясения, пережитого в детстве, вы заикаетесь (но, тот же друг, предлагает услуги лучшего врача в этой области). А тут же рядом на лавочке в скверике, где вы встречались со своим другом, сидит старушка - божий одуванчик, которой вы помогли поймать яблоко, которое выпало из её сумки, пока вы бежали на встречу, в скверик, с лавочкой. И по воле случая она оказывается лучшим специалистом - врачом в данной области, и даёт вам отличнейший совет: мол, для того, чтобы избавиться от последствий того нервного потрясения, нужно возвратиться в то время и прожить это заново. И чем больнее будет - тем результативнее. Вы благодарите, коситесь на старушку, как на "старушку", но её метод вас интригует.
А теперь, вопрос: если бы у вас был шанс всё изменить... вернуться в прошлое и предотвратить то, что фактически перевернуло вашу жизнь с ног на голову, заставило отречься от всего важного для вас, сделать полную переоценку ценностей, наростить броню и похоронить прошлые идеалы? Но, уже со скидкой на полученный "взрослый" опыт. Рискнули бы? А?

Вот и она, главная героиня, Ника, рискнула. А что из этого получилось - написано в книге. Занимательно написано, кстати. Потому советую к прочтению, особенно фанатам творчества Ирэн Виталиевны.

Житейские истории о сложной жизни людей, в семье которых есть больные алкоголизмом. Есть, правда, рассказы и от лица самих алкоголиков, но вот в них тоже очень четко прослеживается, кому в данном случае приходится труднее всего.

Не могу сказать, что эта книга может стать каким-то пособием, или толчком помочь справиться с этой проблемой. Нет, это скорее предупреждение о том, к чему может привести злоупотребление спиртным. Рассказы, достаточно интересные и сильные. Они запросто вызовут сострадание и переживание со стороны сторонних наблюдателей, или тех, кому пришлось в жизни столкнуться с «больными» людьми. Очень хорошо, что вышли все эти рассказы из-под пера разных авторов. Иначе столько страниц об одном и том же читать было крайне не интересно. А так, разный стиль, разная манера изложения и свой взгляд на ситуацию сделали книгу не такой "надоедливой" и монотонной.

А написаны они действительно талантливо. Здесь и внутренние переживания, и истории о сложных судьбах, но без излишнего нытья и соплей. Истории очень разные: и о отце алкоголике, и о женщине, спившейся на работе. Да, между прочим, история о девушке медике очень трогательная. И ведь одиночество тоже может быть одной из причин алкоголизма.

В общем, читать о таком хорошо тогда, когда эта беда находится вне твоей семьи, и не коснулась никого из твоих близких. Хотя, я бы ее расценила как предупреждение.

Якби можна було повернути назад час й обрати іншу дорогу в житті, ви б це зробили? Думаю, кожен з нас хоч раз згадував якесь роздоріжжя, час, коли робив важливий вибір й міркував - а що було б, якби я обрав інший шлях? Героїня Ірен Роздобудько - молода журналістка Ніка - успішна в усіх смислах дівчина, теж має свої скелети в шафі...
І має 13 днів, аби розібратися зі своїм життям...

Я стільки часу збиралася прочитати цю історію, що врешті вона стала моїм першим об'єктом у грі "Борьба с Долгостроем" на Лавлиб. Але прочиталася вона на диво легко, швидко й цікаво, як і все до того, що я читала у цього автора.

Втнула таке, оскільки Бога немає. Якби був, то було б легше. Тоді вся відповідальність була б на ньому. Але живемо в світі без Бога, тому треба самим приймати рішення. Робити це ще тут, на Землі. Бо, крім Землі, нічого й немає. Є тільки наше одиночне, в одному примірнику, життя, яке більше ніколи не повториться і ніяк не продовжиться. Ані раєм, ані перетворенням у жабу, пагін куща чи в камінь. Живемо — і помремо. І все. На цьому крапка. Тож марно сподіватися на когось чи на щось, треба брати віжки у свої руки, керувати долею, творити чудеса і дива зухвалі. Зцілювати, народжувати, воскрешати і навіть вбивати. Бо, крім нас, це зробити нікому.

Закінчилась книжка, о сльози капають з очей. Шеф каже до побачення, а я відвертаюся до вікна. Їх не можливо стримати. Коли покоління бабусі і дідуся розповідали про війну, вона була далека, як страшний спомин. Потім до нашого класу прийшла дівчина, вони тікали від конфлікту в Нагорному Карабасі, то вже наш час, але між нами сотні кілометрів. А тепер війна в моїй країні. Й наше покоління стає частиною цієї історії. Хтось там на передовій калічить своє тіло і життя захищаючи інших, хтось тут збирає кошти, харчі, одяг. Як би не волонтери ніколи б нашу держава не втрималась на початку агресії. НІКОЛИ. Влада настільки недолуга, що вона скоріше б втекла закордон ніж би спромоглася щось нормальне зробити. У них і зараз е хватає клепок довести все до гідного фіналу.
Мої улюблені автори Лариса Денисенко, Галина Вдовиченко, Ірен Роздобудько, Ірена Карпа, Сергій Жадан. Є і ті кого я ще не читала, але то не головне. Вони написала про те, що болить кожному з нас. Вони написали правду, якою б вона не була.
Ці розповіді про хлопців і дівчат зі сходу і заходу, з Криму, Донбасу, Києву, Закарпаття, про тих хто творить добро, не озираючись і не вагаючись. Про тих хто допомагає і на зв'язку 24 години на добу. Про тих хто не втрачає віри та надії.
Дуже щемлива історія про Поліну. Перша цитата саме з цього оповідання.
А сама болюча мабуть Кідрука. Тому, що існують такі бабці, жіночка з вибіленим пергідролем волоссям, які посміхаються тобі, а самі дарували квіти тим, що прийшли і моляться на портрети на тлі триколору. Тому, що вони не стріляють відкрито, а роблять все тишком нишком. Ховаючись за спини жінок та літніх. Але ми….

Бо ми не вони.

Суть твору: не обов"язково чекати смертного вироку, аби прожити своє життя у своє ж задоволення.)
Героїня роману проходить обстеження у лікарні. Отримавши результати дізнається, що жити їй залишилося всього нічого. Спочатку вона переживає шок, але потім, коли цей стан минає, приходить розуміння, що вона прожила свої роки виважено, розмірено, правильно, але не так, як їй того хотілося б... Обмежена кількість часу змушує її діяти, всупереч собі, своїм усталеним поглядам та переконанням, кардинально змінюючи все в повному розумінні цього слова. І вона вирішує почати це робити негайно, тобто сьогодні.
Трапляється так, що саме в цей день вона отримує шанс все докорінно змінити, зважити, проаналізувати і діяти, не даючи собі час на роздуми. Це в неї прекрасно виходить, на її погляд, а на ваш?
Мені надзвичайно сподобався цей твір. Фактично я закохалася в нього. Як завжди, виписала повну купу цитат. Розкішна мова, розкішні, яскраві емоції, легкість та простота написання полонили мене. Читати - одне задоволення. Єдиний мінус - твір невеликий за розміром.
Але, як і усі твори пані Ірен (на фото), цей твір є глибоко моральним.

Він чіпляє і тримає, змушує постійно повертатися до нього в думках, роздумах, спогадах. Читач навіть не бажаючи того не може лишатися байдужим спостерігачем, іноді навіть ловить себе на тому, що порівнює чи ототожнює себе з героями.

Тому раджу, читайте, всі, хто любить творчість Ірен Роздобудько, всі, хто любить мотивуючі художні книги, всі, хто любить ненав"язливі невеличкі твори для переключення уваги після прочитання чогось дуже важкого для психіки, і просто для задоволення!)

Ця невеличка книга - збірка коротких творів про людей, які, полишивши в’язання светриків для пінгвінів, узялися до важкої і потрібної роботи - допомагати людям, які поряд. По суті, це історії про багатьох, адже сьогодні чимало моїх співгромадян, озирнувшись довкола, побачили, що оточуючі потребують того, що є у надлишку в тебе: стара непотрібна куртка, добре слово, годинка-друга часу. А хтось може поділитися й грошима або трьомастами мілілітрами крові. І це не тільки для вояків чи пацієнтів госпіталів, чи для переселенців, а просто для всіх людей.
В одному з оповідань навіть є спроба проаналізувати мотиви волонтерів, які обділяють увагою рідних і не надто якісно виконують робочі обов’язки. Як на мене, байдуже, чому вони займаються волонтерською діяльністю. Важливо, що вони роблять це.
Вважаю, що заради книги з таким ідейним навантаженням слід полишити на якусь годину інші книжки, може, і більш художньо досконалі. Можливо, саме ця невеличка книжечка надихне когось на добру справу.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Эта небольшая книжка – собрание коротких произведений о людях, которые, оставив вязание свитеров для пингвинов, принялись за тяжелое и нужное дело – помогать людям, которые рядом. По сути, это истории о многих, ведь сегодня немало моих соотечественников, оглядевшись вокруг, увидели, что окружающие нуждаются в том, что есть в избытке у тебя: старая ненужная куртка, доброе слово, пара часов времени. А кто-то может поделиться и деньгами или тремястами миллилитрами крови. И это не только для воинов или пациентов госпиталей, или для переселенцев, а просто для всех людей.
В одном из рассказов даже есть попытка проанализировать мотивы волонтеров, которые обделяют вниманием родных и не слишком качественно исполняют свои рабочие обязанности. Как по мне, все равно, почему они занимаются волонтерской деятельностью. Важно, что они делают это.
Считаю, что ради книги с такой идейной нагрузкой надо оставить на какой-то час другие книжки, может быть, и более художественно совершенные. Возможно, именно эта небольшая книжечка вдохновит кого-то на доброе дело.

Легка і хороша книга;) Ніби, подивилася гарне кіно. Герої живі й позитивні. Мила романтична й інтригуюча кримінальна історія, доречні дотепні жарти.
Так, я занудна до оскоми, але страшенно люблю типаж Олексія Крапки - це слідчий невдаха із Києва - розумний, наполегливий, з драмою за плечима, але надією в очах і, обов'язково, з почуттям гумору! Муся - донька генерала, що народилась з шилом у м'якому місці, дівчинка хоробра й не позбавлена інтелекту.
Сюжет роману не надто оригінальний, навіть передбачуваний (я вичислила злочинця досить швидко, що зовсім не характерно для мене), але читати було приємно: витримано стилістично, пізнавально, кінематографічно, я би сказала! Заслужені 5 зірочок за настрій;)

Знаєш, у життя немає способу "якби".. (с)

Ірен Роздобудько належить до тих авторів, чиї книги читаєш на одному подиху; чиї книги не можеш випустити з рук, допоки не перегорнеш останню сторінку; чиї книги "ковтаєш" за добу; чиї книги екранізуєш у власній голові яскравіше, аніж визнані режисери світового рівня.

Книга "Якби", само собою, до таких належить. Стиль авторки не переплутаєш ні з чиїм. Саме тому приємно брати до рук черговий роман і насолоджуватися романтичними фразами, сказаними у контексті детективного сюжету...

Вчитися бачити диво у повсякденному житті - ось чого так не вистачає дорослим людям!.. Наївного щирого дитячого погляду на навколишні речі.
Цінувати минуле. Цінувати теперішнє.
Відрізняти стосунки (родинні вже майже не відрізняються від робочих...) від кохання.
Жити "не тут", жити в собі.

Необхідно прочитати її, аби зрозуміти це. Словами не передаси. Вражає глибиною роздумів і змушує замислитися над власним ставленням до життя..