Цитаты из книг автора «Галина Вдовиченко»

Любила такі рідкісні хвилини спокою, коли не мусила бігти у нагальних справах, не треба було прокидатися від різкого дзвінка будильника, метушливо бігати помешканням, на ходу намагаючись поснідати, зібрати дитину в садочок, попити кави, намалюватися, вдягнутися самій і одночасно відповісти на дзвінки, які почергово діставали її то з міського, то з мобільного телефону.

Меню львівських кав’ярень та ресторанів вирізняється тим, що тут можна замовити будь-що і ти завше будеш задоволений по самі вуха. Викристалізована кухня з кількох європейських, вишукана панська і, на менш вибагливі смаки, зовсім проста, народна ніколи і нікого не залишать байдужим.

політики. І парадокс: тим не менше тут, як ніде, бережеться українська автентика від пісні до вишивки… Шматочок Європи у самій душі України.

Місто Магдебурзького права вже давно толерантне до будь-яких проявів інакшості: до одягу, до зачісок, до релігії, автівок, музики і

Вперше, певно, закохуються саме так, ніби впадають у лихоманку… А потім одужують, уже мають імунітет і зрілі почування.

Знаєш, мамо, якби не соціальні мережі, я б від самотності з’їхала з глузду. Вони, мов наркотик, дають ілюзію потрібності людям, віртуальним співрозмовникам, однак розумію, що все це самообман.

З давніх-давен, коли, ще будучи студенткою, самотужки вчитувалася в рідкісні історичні факти, вивчала минуле по моментах, клаптиках, вимальовуючи собі мозаїку того, що відбувалося насправд

Івана Багряного: «Ми не дискутуємо. Він доводить, що походить від мавпи, а я хочу походити від Бога

І я не раз думав: от якби такий принцип меритократії – іншому місту Лева, в якім площа Ринок чи літом, чи взимку незворушно дихає густими ароматами смаженої кави. Той аромат невидимими нитками снує поміж промінням сонця, надаючи й самому місту кавового присмаку. Там, випиваючи чашку кави поміж давніми мурами, думаєш: чи не в минулому я? І якщо справді існує часовий дисонанс, то тут легко опинитися в глибині віків, і тоді здається, що ось-ось із-за рогу будинку вийде панна в середньовічному вбранні. Хоча, правду кажучи, побачити людей у вишиванках, етнічному одязі, тут зовсім не складно. Місто справді є візією минулого, чимось, що гвіздочком припинає вічність, де тогочасність і майбуття зрослися воєдино.

Хіба ви не знаєте, що людина – храм Духа Святого?»