Вони лежали на положистому схилі, з якого відкривався вид на вранішнє місто й Женевське озеро. З димарів над будинками звивались у небо пасма диму й будили уявлення про тепло, безпечний затишок, людську постіль і домашній сніданок. Озеро мінилося безліччю крихітних хвильок. Фогт мовчки спостерігав, як зникали, наче випиті сонцем, легенькі, рухливі пасма туману, як із-за рваних хмар поволі виступив білий масив Монблану й засяяв, наче світлі мури небесного Єрусалима.