Цитаты из книги «Втеча від свободи»

Свобода хоч і принесла людині незалежність і раціональність, але й зробила її ізольованою, а отже – стривоженою та безсилою

Темні й диявольські сили людської природи приписувалися Середньовіччю або ще більш раннім періодам історії людства, і пояснювалися вони браком знань людства про світ чи одурманенням народу з боку хитрих королів і попів.

Якщо сенс життя став сумнівний, якщо відносини з іншими і з собою не дають відчуття впевненості, тоді слава стає одним із засобів, здатних притлумити сумніви людини. Вона виконує функцію, яку можна порівняти зі значенням єгипетських пірамід або християнської віри в безсмертя: слава підносить індивідуальне життя людини й виводить її з фізичних кордонів на рівень незруйновності; якщо ім’я якоїсь людини відомо її сучасникам і якщо вона може сподіватися, що її знатимуть прийдешні покоління, тоді її життя набуває сенсу і значення завдяки її відображенню в уявленні інших.

середньовічної соціальної структури її не було або принаймні вона не була настільки вираженою – пристрасте прагнення до слави.

Внутрішня невпевненість, що є наслідком ізольованого положення індивіда у ворожому світі, проливає світло й на появу нової риси характеру, що, як зазначає Буркгардт[33], властива індивіду епохи Відродження, тоді як у представника

Особистість ототожнювалася з місцем людини в суспільстві: це був селянин, ремісник, лицар, а не індивід, який на власний розсуд обрав ту чи іншу професію. Соціальний порядок сприймався як природний, і, посідаючи в ньому визначене місце, людина отримувала почуття безпеки й належності.

Якщо ми хочемо здолати фашизм, то мусимо його зрозуміти. Фантазії та мрійництво нам не допоможуть. Проголошення оптимістичних сценаріїв виявиться настільки ж непотрібним і безглуздим ритуалом, як і танок індіанців для викликання дощу.

не набуває якогось сенсу та спрямованості, то людина почувається порошиною, і відчуття власної нікчемності її пригнічує

Коли якийсь клас боровся за звільнення від гніту, він при цьому вірив, що змагається за звільнення всього людства, і це дозволяло йому апелювати до прагнення, закладеного в усіх, хто потерпає під чиїмось гнітом, – до бажання людини бути вільною.

Людський мозок живе у ХХ столітті; серце більшості людей – досі ще в кам’яній добі.