Бо мудрі знають: чоловік – то Небо,
А жінка є Земля. Вона плекає все,
Що Небо їй дає. Коли тепла бракує —
Його їй Небо посилає. Свіжості й вологи мало —
Вони із Неба линуть.
Небо здійснює свій рух, мов чоловік,
Що годувальником є для жони своєї.
Земля ж є берегинею – вона народжує й годує
Дітей своїх.
Земля і Небо розумом наділені, бо ж бачиш:
Вони працюють, як розумнії істоти.
Якби ці двоє та не мали втіхи одне від одного,
Чи прагнули б єднання – мов закохані?
І без Землі невже розквітли б квіти та дерева?
Чому вродитися з дощу й тепла від Неба?
Господь-бо наділив бажанням чоловіка й жінку
Єднання прагнути, щоб врятувати світ.
Так само кожна часточка жива у світі
Є спраглою до іншої – подібної до себе.
На погляд перший День та Ніч є ворогами,