Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти!
(Марк 10:25)
Що потрібно зробити, аби стати щасливим?
Щось зробити для цього не можете ані ви, ані будь-хто інший. Чому? З тієї простої причини, що ви вже щасливі – тут-таки й зараз. Тож як можна стати тим, ким ти вже є?
Якщо це так, то чому ж ви не відчуваєте цього щастя, котре вже й так ваше?
Тому що ваш розум творить нещастя, постійно й увесь час. Позбудьтеся страждання, викиньте його зі свого розуму, і щастя, яке постійно було вашим, негайно з’явиться на поверхні.
Як саме позбутися нещастя?
Знайдіть, що його спричиняє, і погляньте на цю ситуацію, рішучо і неухильно. Воно автоматично відпаде само по собі.
Тепер, якщо поглянете уважно, то побачите, що є одне, і тільки одне, що спричиняє нещастя.
Ім’я йому – Прив’язаність. Що таке прив’язаність?
Прив’язаність – це емоційний стан чіпляння за щось, викликаний переконанням, що без певної речи чи без певної людини ви не можете бути щасливим.
Цей емоційний стан чіпляння складається з двох елементів; один з них позитивний, а інший – негативний. Позитивний елемент – це спалах задоволення й захоплення, те радісне збудження, яке ви відчуваєте, коли отримуєте те, до чого прив’язані. Негативний елемент – це відчуття загрози й напруження, яке завжди супроводжує прив’язаність.
Подумки уявіть когось, хто похапцем ковтає їжу у концтаборі: однією рукою він підносить їжу до рота, іншою захищає її від сусідів, котрі тут-таки вхоплять її, щойно той послабить захист. Це буде ідеальний образ залежної людини.
Тож прив’язаність самою своєю природою робить вас вразливим для емоційних потрясінь і завжди погрожує розбити ваш внутрішній спокій.
Тож як можна сподіватися, щоб людина з прив’язаностями увійшла у той океан щастя, що називається Царство Боже? Так можна сподіватися, що верблюд пройде через вушко голки!
Отже, ось у чому трагедія прив’язаності: якщо її об’єкт не можна отримати, вона спричиняє нещастя. Але якщо його досягнуто, він не стає причиною щастя, він просто дає спалах задоволення, що супроводжується втомою і знемогою. До того ж, звісно ж, присутня тривога, що можна втратити об’єкт своєї прив’язаності.
Ви можете сказати: «А чи можу я мати хоча б одну прив’язаність?»
Звичайно. Можете мати стільки, скільки забажаєте. Але за кожну прив’язаність платите ціну втраченим щастям.
Подумайте ось про що: прив’язаності за своєю природою такі, що навіть, якщо ви, задовольнивши чимало з них протягом одного дня, одну-єдину прив’язаність не задовольнили, вона буде полювати на ваш розум і зробить вас нещасливим.
І немає способу перемогти у битві з прив’язаностями. Як не буває води, яка б була не мокра, так і прив’язаності – без нещастя.
Не було ще в цьому світі такої людини, яка б винайшла формулу, як втримувати об’єкти своєї прив’язаності без боротьби, тривоги, страху і, раніше чи пізніше, поразки.
Є тільки один спосіб перемогти у битві з прив’язаностями – відкинути їх.
На противагу поширеній думці, відкинути прив’язаності нескладно. Все, що маєте для цього зробити, – побачити, але по-справжньому, такі істини:
I. Перша істина: ви тримаєтеся за фальшиве переконання, що без цієї конкретної людини чи речі не будете щасливими.
Згадайте свої прив’язаності одну за одною й усвідомте помилковість, фальшивість цього переконання. Ви можете наштовхнутися на спротив, що йде від вашого серця, але у той момент, як ви й справді побачите (усвідомите), зразу відчуєте емоційний результат цього усвідомлення. Тієї ж самої миті прив’язаність втратить свою силу.
II. Друга істина: якщо ви просто втішаєтеся речами, при цьому не чіпляючись до них, тобто відмовляючись підтримувати фальшиве переконання, що ви будете без них нещасні, ви позбавляєтеся всієї борні і емоційної напруги захищати і стерегти їх для себе.
Чи спадало вам на думку, що ви можете утримувати всі об’єкти своєї прив’язаності, не відмовляючись від них, не зрікаючись бодай одного з них, і можете насолоджуватися ними навіть більше, якщо не прив’язані до них, тому що тепер ви перебуваєте у спокої і втішаєтеся ними, не відчуваючи напруженості і страху їх втратити?
III. Третя і остання істина: навчаючись насолоджуватися запахом тисячі квітів, ви не станете чіплятися за одну з квіток чи страждати, коли не зможете отримати її.
Якщо маєте тисячу улюблених страв, втрата однієї пройде непоміченою й жодним чином не призведе до нещастя. Але саме ваші прив’язаності й не дають розвинути ширший і куди різноманітніший смак до речей і людей.
У світлі всіх цих істин не виживе жодна з прив’язаностей. Але світло, щоб бути ефективним, має сяяти постійно і безперервно. Прив’язаності можуть почуватися вільготно тільки у темряві ілюзії.
Багач не може увійти у царство радості не тому, що йому так вже подобається бути негідником, але тому, що він вибирає для себе сліпоту.
Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, – Син же Людський не має де й голови прихилити.
(Матвій 8:20)
Ось помилка, яку більшість з нас робить у своїх відношеннях з іншими людьми. Ми намагаємося збудувати стабільний осередок у потоці життя, який знаходиться у постійному русі.
Подумайте про людину, чиєї любові ви бажаєте. Вам хочеться бути значущим для цієї людини і займати помітне місце у житті такого чоловіка чи жінки?
Вам хочеться, аби ця людина піклувалася про вас і проявляла турботу якимось особливим чином? Якщо так, відкрийте очі й усвідомте, що ви нерозумно запрошуєте інших людей присвоїти вас собі, обмежити вашу свободу заради своєї вигоди, контролювати вашу поведінку, ваше зростання й розвиток на догоду власним інтересам.
Це нібито інша людина каже вам: «Якщо хочеш бути особливим для мене, тоді маєш відповідати моїм вимогам. Адже тієї ж миті, як перестанеш дотягувати до моїх очікувань, перестанеш бути особливим». А вам же хочеться бути особливим для когось, еге ж? Тож мусите сплатити за це втраченою свободою. Мусите танцювати під дудку іншої особи, так само, як ви вимагаєте, щоб вони танцювали під вашу, якщо хочуть бути особливими для вас.
Зупиніться на мить, щоби спитати себе, чи вартує воно, щоби платити так багато за таку дрібницю.
Уявить, що ви кажете тій людині, чиєї особливої любові прагнете: «Дай мені волю бути самим собою, думати свої думки, потакати своїм смакам, слідувати своїм нахилам, поводитись так, як я вирішу сам і як мені буде до вподоби».
Щойно сказавши ці слова, ви зрозумієте, що просите неможливого. Просити про те, щоби бути особливим для когось – це у суті своїй означає взяти на себе зобов’язання постійно догоджати цій людині. І через те втратити свою свободу. Відведіть скільки потрібно часу, щоб усвідомити це.
Можливо, зараз ви готові сказати: «Я скоріше виберу волю, ніж твою любов». Якщо б ви могли мати співкамерника в тюрмі або вільно ходити по землі на самоті, що б ви обрали?
Тож скажіть тепер цій людині: «Я даю тобі волю бути собою, думати свої думки, потакати своїм смакам, слідувати своїм нахилам, поводитись так, як ти вирішиш сам і як тобі буде до вподоби».
Щойно скажете це, ви помітите одну з двох речей: 1. Чи то ваше серце виявить супротив цим словам, і ви на власні очі побачити власника й експлуататора, яким ви є насправді (отож, саме час переосмислити своє фальшиве переконання, що без цієї особи ви не можете жити чи не можете бути щасливі).
2. Або ж ваше серце промовить ці слова щиро, і тієї ж миті всякий контроль, маніпуляція, експлуатація, привласнення, ревнощі щезнуть. «Залишайся собою, май власні думки про все, потакай своїм смакам, слідуй своїм нахилам, поводься так, як ти вирішиш сам і як тобі буде до вподоби».
І ви помітите ще дещо:
3. Ця людина автоматично перестане бути особливою і важливою для вас. Людина стане важлива сама по собі, так само, як прекрасні самі по собі схід сонця чи музична симфонія, як дерево, що неповторне і особливе само по собі, а не завдяки плоду чи затінкові, який вони можуть запропонувати вам. Людина, яку ви любите, тоді буде належати не вам, але кожному чи нікому, мов ті захід сонця та дерево.
Перевірте це, вимовивши оті слова знову: «Я даю тобі волю бути собою…»
Проказавши ці слова, ви звільняєте самого себе. Ви тепер готові любити. Бо ж коли ви нав’язуєтеся, то пропонуєте іншому не любов, а ланцюг, який скує вас обох: і вас, і того, кого кохаєте. Любов може існувати тільки в умовах свободи. Хто по-справжньому любить, прагне добра тому, кого любить, і це тим більш вимагає звільнення того, кого люблять, від того, хто любить.
Розгнівавсь господар тоді, та й сказав до свого раба: «Піди швидко на вулиці та на завулки міські, і приведи сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих».
(Лука 14:21)
Подумайте про когось, хто вам не подобається – про таку людину, якої взагалі уникаєте, тому що її присутність породжує у вас неприємні почуття. Уявіть себе в присутності такої особи й спостерігайте, як піднімаються негативні емоції…
Цілком зрозуміло, що цією людиною може бути вбогий, каліка, сліпий чи кривий.
Тепер зрозумійте: якщо ви запросите цю людину, цього жебрака з вулиць та завулків до себе додому, то отримаєте такий подарунок, якого не зможе зробити вам ніхто з ваших чарівних, приємних друзів, якими б багатими вони не були.
Цей запрошений, чоловік чи жінка, відкриє вам свою душу, відкриє вам людську природу – і це одкровення таке ж дорогоцінне, як і те, що знаходимо в Писанні.
Бо ж яка вам користь, якщо ви знаєте все Писання, але не знаєте самого себе і через це живете життям робота?
Одкровення, яке цей жебрак збирається принести вам, розширить ваше Серце, аж поки в ньому не знайдеться місце для кожної живої істоти.
Хіба може бути кращий дар за цей?
А тепер погляньте на свою негативну реакцію й задайте собі таке питання:
I. «Чи я контролюю цю ситуацію, чи ж ця ситуація контролює мене?»
Це перше одкровення. Разом з ним іде друге.
II. Спосіб контролювати ситуацію – це контролювати себе, чого про вас не скажеш.
Як можна цього досягти?
А. Все, що вам потрібно зробити, – це зрозуміти, що на світі є люди, котрі, опинись вони на вашому місці, не відчували би негативних емоцій до тієї особи.
Б. Вони б контролювали ситуацію, були б над нею, вона б не впливала на них так, як впливає на вас.
III. Отже, ваші негативні емоції були спричинені не тією особою, як ви помилково вважали, але вашим програмуванням.
Це є трете і найголовніше одкровення.
Дивіться, що станеться, коли ви усвідомите Це. Отримавши ці одкровення щодо самого себе, вислухайте одкровення, що стосується людської природи.
Ця поведінка, ці характерні риси, притаманні іншій людині, які заставили вас реагувати негативно – чи ви усвідомлюєте, що він чи вона не відповідальні за них?
Ви можете триматися за свої негативні почуття тільки тоді, коли помилково вважаєте, що цей чоловік чи жінка вільні й свідомі того, що роблять, і, таким чином, відповідальні за свої вчинки.
Та хто і коли чинив зло, свідомий того? Здатність чинити зло чи бути злим – це не свобода, але неміч, бо ж вона передбачає обмаль свідомості і здатності співчувати.
Ті, хто воістину вільні, не можуть грішити, як Бог не може грішити.
Ця нещасна особа, що от зараз перед вами – вбога, скалічена й сліпа, а не вперта й злостива, як ви, дуже нерозумно, уявляли собі.
Зрозумійте цю істину, вдивляйтеся в неї глибоко й невідступно; й ви побачите, як ваші негативні емоції обернуться на співчуття і доброту.
О проекте
О подписке