Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно
  • По популярности
  • По новизне
  • – Можливо, та мені здається, що найкраща із усіх призм – це ти сама, Полліанно.
    – Справді? Але ж від мене не відбиваються гарненькі червоні, зелені і фіолетові промінці, коли на мене світить сонце, містере Пендлтон!
    – Хіба ні? – усміхнувся хворий. А Полліанна ніяк не могла зрозуміти, чому в його очах стоять сльози.
  • Виявилося, що лікар потребував цих «ліків» не менше, аніж його хворі!
  • – Ну, не знаю, але мабуть, щось у цьому є, – зауважила вона. – Можу сказати, що мені подобається робити все, що є життям. Та є речі, які мені не подобаються, наприклад шити або читати вголос, бо це геть не життя.
  • – Справді? І як же діють ці «ліки»?
    – Я не знаю, але одне зрозуміло – вона володіє здатністю радіти всьому, що сталося чи має статися. У кожному разі це зрозуміло з розмов, які вона веде з моїми пацієнтами, – слово «рада» я чую від них дуже часто. Коротше кажучи, – додав лікар Чілтон, виходячи на ґанок із веселою усмішкою, – я був би не проти виписувати цю дівчинку як ліки, хоча тоді всім медикам доведеться кидати свій фах і йти торгувати дріб'язком чи рити канави, – розсміявся він, підхоплюючи віжки та сідаючи у свій візок.
  • – Гаємо час на сон?! – здивовано перепитала хвора.
    – Саме так, адже у цей час можна просто жити. Так шкода, що ми не можемо жити вночі!
  • Я щаслива, коли просто гуляю вулицями, милуючись будинками і спостерігаючи за перехожими. Я просто обожнюю людей!
  • Вже втретє після приїзду Полліанни вона намагалася її покарати, і втретє дівчинка сприйняла покарання як найвищу у світі нагороду.
  • Полліанна не стрималася від розпачливого вигуку:
    – Але ж тітонько, ви зовсім не лишаєте мені часу на те, щоб просто жити!
    – Жити, дитино? А що це означає? Хіба ж ти не живеш в інший час?
    – Ну звісно, я дихатиму під час усіх цих занять, тітонько Поллі, але не житиму. Ви дихаєте уві сні, але не живете. Жити – це робити те, що хочеться. Наприклад, гратися на вулиці, читати (краще про себе), лазити на пагорби, розмовляти з Томом і Ненсі, дізнаватися про людей, будинки і все-все, що побачиш на цих чудових вулицях – ось що я називаю життям, тітонько. Просто дихати не означає жити.
  • Знаєш, коли шукаєш привід для радощів, забуваєш про неприємне – як у випадку з лялькою і милицями, розумієш?
  • Тепер Ненсі чудово знала, що міс Поллі – це педантична жінка з суворим обличчям, яка терпіти не може дзенькоту ножа, що впав на підлогу, та гучного грюкоту дверей. А ще ця жінка ніколи не усміхалася – навіть якщо із ножами й дверима все було гаразд.