Розділ 2
(1)
Перша бесіда Міллігана зі спеціалістом Південно-західного центру відбулася 31 січня 1978 року. Психологом виявилася Дороті Тернер, тендітна жіночка із сором’язливим, майже боязким виразом обличчя. Коли сержант Вілліс увів Міллігана до кімнати, вона звела погляд.
Перед нею був привабливий юнак понад метр вісімдесят на зріст, одягнений у блакитну тюремну робу. У нього були вуса й довгі бакенбарди, але його очі були очима наляканої дитини. Побачивши її, він було здивувався, проте вмостився на стільці навпроти неї, склав руки на колінах і всміхнувся їй.
– Пане Міллігане, – почала вона, – мене звуть Дороті Тернер. Я приїхала сюди з Південно-західного громадського центру психічного здоров’я, щоб поставити вам кілька запитань. Де ви зараз мешкаєте?
Він озирнувся довкола і мовив:
– Тут.
– Назвіть ваш номер соціального страхування.
Юнак насупився й надовго замислився, роздивляючись підлогу, жовті бетонні стіни і бляшану попільничку на столі. Він прикусив ніготь, а потім почав вивчати задирки на пальцях.
– Пане Міллігане, – знову звернулася до нього жінка, – я зможу вам допомогти, тільки якщо ви зі мною співпрацюватимете. Аби я могла зрозуміти, що з вами діється, ви маєте відповідати на мої запитання. Тож який ваш номер соціального страхування?
– Я не знаю, – стенув плечима юнак.
Вона зазирнула до своїх нотаток і зачитала вголос цифри.
Співрозмовник похитав головою.
– Це не мій. Напевно, це номер Біллі.
Вона рвучко підвела голову.
– А ви ж хіба не Біллі?
– Хто, я? Та ні, – відповів той.
– Стривайте-но, хто ж ви, як не Біллі? – спохмурніла вона.
– Я Девід.
– Гаразд, а де тоді Біллі?
– Він спить.
– Де спить?
Юнак показав собі на груди і пояснив:
– Біллі там. І він спить.
Дороті Тернер зітхнула, опанувала себе і терпляче проказала:
– Мені треба поговорити з Біллі.
– Артур вам цього не дозволить. Біллі спить, і Артур його не будитиме, бо якщо Біллі прокинеться, то спробує себе вбити.
Вона довго вдивлялася в молодика, не знаючи, як реагувати. Він говорив і поводився, наче дитина.
– Так, зажди-но. Поясни мені, що ти маєш на увазі.
– Не можу. Я вже й так зробив помилку. Про це не можна було нікому розповідати.