Цитаты из книги «Ляльковий дім»

Певне, що так, тобто якби ти могла притримати

Гельмер. Тобі ще й треба казати! Хіба обов'язки щодо чоловіка та дітей не найсвятіші для тебе?

Нора. У мене є й інші обов'язки, такі самі святі. Гельмер. Немає. Які це можуть бути обов'язки? Нора. Обов'язки щодо себе самої. Гельмер. Ти найперше дружина й мати. Hора. Я в це більше не вірю. Я вірю, що найперше я людина, така, як і ти… або принаймні маю стати людиною.

Нора. Я мушу бути сама, щоб зрозуміти себе і все навколо. Тому я не можу більше залишатися в тебе.

Нора. Виховання кого? Мене чи дітей? Гельмер. І тебе, і дітей, люба Норо.

Але наш дім був тільки кімнатою для дитячих ігор. Тут я була дружиною-лялькою, як удома дитиною-ляль-кою. А діти, знову ж таки, були моїми ляльками. Мені подобалося, коли ти грався зі мною, а їм подобалося, коли я гралася з ними.

Коли я жила вдома, з татом, він висловлював мені свої погляди, тож я мала ті самі погляди. А коли в мене з'являлися інші, я їх приховувала, бо вони йому не сподобалися б. Він називав мене дитиною-лялькою і грався мною так, як я гралася своїми ляльками. Потім я опинилася у твоєму домі…

Ви ніколи не любили мене. Вам тільки подобалося бути закоханими в мене.

Це ніби вдвічі збільшує його усвідомлення, що вона його власність. Він ніби повертає її наново у світ. Вона стає, так би мовити, одночасно його дружиною і його дитям. І ти тепер станеш для мене такою, моє безпорадне, розгублене пташенятко.

А щодо нас із тобою, то ми повинні вдавати, немов нічого не сталося. Але, звичайно, це тільки про людське око. Отже, ти лишишся тут, це зрозуміло. Але не матимеш права виховувати дітей, я тобі їх не можу довірити… Ох, і мені доводиться казати це тій, яку я так палко любив і яку ще… Але цьому кінець.