Дійові особи

Альсест – закоханий у Селімену.

Філінт – друг Альсестів.

Оронт – закоханий у Селімену.

Селімена – мила Альсеста.

Еліанта – Селіменена кузина.

Арсіноя – подруга Селімени.

Акаст, Клітандр – маркізи.

Баск – слуга Селімени.

Вартовий із Маршальства Франції.

Дюбуа – слуга Альсеста.

Дія відбувається в Парижі в Селіменинім домі.

Дія перша

Ява 1

Філінт, Альсест.

Філінт

 
Та що вам, друже мій?
 

Альсест

(сидячи)

 
Лишіть мене в спокої!
 

Філінт

 
Чому химерною неласкою такою…
 

Альсест

 
Ідіть собі, прошу, не тратьте зайвих слів.
 

Філінт

 
Раніш би вислухать, ніж удаваться в гнів.
 

Альсест

 
Ні, хочу гніватись, а слухать не бажаю.
 

Філінт

 
Як розуміти вас – я, далебі, не знаю,
І хоч ми друзями віддавна нареклись…
 

Альсест

 
Я – друг вам? Запишіть, що то було колись!
Так – досі в злагоді жили ми і в любові, —
А як побачив я, на що есте готові.
То приязнь унівець розбилася моя:
В серцях зіпсованих не хочу місця я.
 

Філінт

 
Та чим же міг я так, Альсесте, завинити?
 

Альсест

 
На місці вашому волів би я не жити!
Хто чинить так, як ви, – пошани хай не жде;
У чесних він людей презирство лиш найдо.
Я ж бачив, як того ви стріли чоловіка.
Шаноба тут яка, любов яка велика
Була появлена! А скільки присягань.
Обітниць голосних і приязних зізнань.
Що ви з обіймами палкими їх мішали!
А скоро вийшов він, – ви ледве пригадали,
Як на ім’я йому і що то за один, —
І вже ні трошечки вас не обходить він.
До лиха! Соромно, ганебно, підло навіть
Так душу лестками фальшивими неславить.
Коли б судилося таке мені вчинить.
То я повісився б із того горя вмить!
 

Філінт

 
Причин не бачу я до вироку такого
І пом’якшить його благаю вас, на бога;
Прошу: зласкавтеся, хоч огріхи й страшні,
І ще не вішаться дозвольте ви мені.
 

Альсест

 
Невчасно спала вам охота жартувати!
 

Філінт

 
Чого ж вам хочеться, цікавий би я знати?
 

Альсест

 
Я хочу щирості, щоб слово ні одно
Не вилітало з уст, як не з душі воно.
 

Філінт

 
Коли обійме нас, вітаючи, знайомий, —
Так само обійнять повинні ми його;
Зізнання сипле він, обіцянки склада —
Те саме й нам робить, звичайно, випада.
 

Альсест

 
Ні! Ворог тої я ганебної методи,
Що в пій кохаються нікчемні слуги моди;
У світі над усе найгірш я не злюбив
Манірні витівки отих балакунів.
Лепетунів гидких, которі в марній мові
Усе на світі нам пообіцять готові
І компліментами ладні стрічати всіх,
А що ти, хто ти є, – однаково для них!
Ну, що по тому нам, коли нас хто вітає
І приязнь, і любов, і шану виявляє,
І слів не добере до пишної хвали, —
А тільки ми на крок од його відійшли,
І він негідника улещує так само!
Це ж сором! Це ганьба! Як тішиться словами
Гучними й красними, коли, на глум і сміх.
Усьому світові почути можна їх?
Шаноби на землі нема без переваги.
Хто поважає всіх, не знає той поваги.
Коли вдаєтесь ви у моду цю лиху.
До біса! Спільного не знати нам шляху!
У вас прислужливість – неначе крам роздрібний,
Мені ж загальний друг у друзі непотрібний.
Якщо вам рівні всі, то мовлю навпростець:
Дружінню нашому і злагоді кінець!
 

Філінт

 
У колі вищому ми місце посідаєм —
І, певне ж, мусимо коритися звичаям.
Hi, ні! Карати ми повинні без вагань
Ганебний вимін цей олншвих вихвалянь,
Людьми буть чесними, неправді не служити
Г скрізь по щирості, по правді говорити.
Що з серця не іде – ніколи не казать
І почуттів своїх під маску не ховать.
 

Філінт

 
А єсть же випадки, як мова та сердечна
Виходить і смішна, і зовсім недоречна.
Буває, – я прошу не брати цього в гнів, —
Коли розумний той, хто думку потаїв.
Ну, чи ж годилось би, зміркуйте пак самі ви.
Щоб завжди ми були одверті та правдиві?
Невже, коли нам хто нелюбий між людьми,
То це й освідчити йому повинні ви?
 

Альсест

 
Так.
 

Філінт

 
Що! Емілії старій би ви сказали,
Що кокетерія уже їй не пристала
І що фарбується вона собі на стид?
 

Альсест

 
Авжеж.
 

Філінт

 
Що Дорілас давно усім набрид,
Що варить при дворі із кожного він воду,
З одваги чванячись та з діл свойого роду?
 

Альсест

 
Сказав би.
 

Філінт

 
Жарти це!
 

Альсест

 
До жартів не мастак,
Нікого жалувать не хочу аніяк.
Зболіли очі вже, і при дворі, і в місті,
Звичаї бачивши гидотні та нечистії
Бере нудьга мене, пече мене одчай,
Що наоколо люд зіпсований украй,
Що всюди, де поткнусь, – брехня, лукавство, зрада,
Та підступи бридкі, та лестощів принада.
Несила! Гнів кипить! Я весь немов горю
І цілий світ ладен покликати на прю.
 

Філінт

 
Занадто ви вдались, філософе, в досаду,
На все озлившися і смішно, і без ладу.
Братів ми з вами тих нагадуєм тепер,
Що в «Школі для мужів» намалював Мольєр…
Там…
 

Альсест

 
А, лишіть свої безглузді порівняння!
 

Філінт

 
Та ні-бо, – ви свої покиньте нарікання.
Чи ж переробите натуру ви людську?
А як одвертість вам припала до смаку, —
Скажу, не криючись: з химери цеї всюди
Плечима знизувать і кпити будуть люди,
А хіть до осудів нестримана така
Вам тільки дасть ім’я смішного дивака.
 

Альсест

 
То й добре, лихома! Я радий цьому, радий!
Чого ж хотіти ще з мерзенної громади?
Та тільки гнів мене несвітський би схопив.
Коли б розумного я слави в них зажив.
 

Філінт

 
Виходить – ворог ви всьому земному роду?
 

Альсест

 
Так, я ненавидячу безмірно цю породу!
 

Філінт

 
Скажіть: невже-таки між смертними всіма
На жадні винятки і місця вже нема?
Запевне, є й тепер особи, гідні шани…
Hi! Осоружні всі, на кого око гляне:
Одні – що у гріхах купаються бридких,
А ті – що ставляться поблажливо до них.
Того шляхетного обурення не мавши.
Що вчинки нам лихі будити мають завше.
Ну, от негідник той, що я суджуся з ним!
Таже діла його відомі добре всім.
Хоч маска на виду, але й з-під маски знати.
Що може кожного він зрадити, продати.
Вимовні погляди і солодощі слів
Хіба наївних лиш одурять новаків.
Всім знаний вискочень, шахрай над шахраями.
У панство брудними пропхався він шляхами, —
І знавши, за яку придбав собі ціну
Тепленьке місце він і розкіш голосну.
Честь ображається, сумління червонів.
Складіть позаочі, які лиш на землі є,
Па нього прикладки, поганцем назовіть.
Назвіть дурисвітом, – ніхто не захистить.
Бо шану має він облудну і нікчемну.
А гляньте, як усі його вітають чемно.
Як усміхаються, розточують слова!
Як чесним людям він посади вирива!
А! Серце крається од муки і страждання
З того ганебного підлоті потурання, —
І часом я ладен в пустиню утекти
Від галасливої людської суєти.
 

Філінт

 
Ох боже! Не страшіть неласкою такою
І над натурою ви згляньтеся людською.
Хоч вади і гріхи у ній знайдемо ми.
Та як доводиться нам жити між людьми.
То треба у всьому додержувати міри
І до моральності не братись надто щиро.
Правдивий розум нам обачність каже мать —
Ба навіть мудрістю не слід надуживать.
Колишніх поколінь чеснота непохитна
За наших з вами днів, мій друже, не розквітне!
Нам бездоганності уже не осягти;
Покірно мусимо за часом ми іти.
Це ж безум: повставать на тисячі – одному!
Переробити світ не до снаги нікому.
Багато, як і ви, я налічити б міг
Речей, що кращими волів би бачить їх,
Але без осуду гучливого дивлюся
І гніву марному, як ви, не піддаюся.
Людей беру таких, які вдались вони:
Що чиниш ти, мовляв, і далі те чини, —
І рівний мудрістю із вашою злобою
Мій шлях, позначений девізом супокою.
 

Альсест

 
Скажіть, добродію, – невже ж таки нічим
Не похитнути вас у супокої тім?
Якби вас той продав, кого ви другом звали,
Якби добро од вас шахрайством виривали,
Якби хто поговір на вас лихий пустив, —
Чи справді ви й тоді не удались би в гнів?
 

Філінт

 
Ні! Всі оті гріхи, мені і вам відомі.
Людському родові властиві і питомі,
І ображатися чи сердитись мені,
Що вколо стільки зла, підступності, брехні, —
Це дивувать, чому жадна шуліка м’яса.
Чому жорстокий вовк, а мавпа хитра й ласа.
 

Альсест

 
Як! Дав би я себе ганьбити, окрадать
І не… А, сто чортів! Волію замовчать,
Щоб неподобні ці спинити міркування.