Читать книгу «Поезії та сонети» онлайн полностью📖 — Юліуш Словацький — MyBook.
image
cover

Юліуш Словацький
ПОЕЗІЇ ТА СОНЕТИ

Народився в Кременці, 1828 р. закінчив Віденський університет, служив у Варшаві фінансовим урядником. Перший друкований твір – «Українська дума» (1826). Рання творчість Словацького відбиває романтичні впливи Байрона й Міцкевича. Польське повстання 1830 р. змінило тематику й стиль його творчості – він стає глашатаєм повстанських і разом з тим демократичних ідей.

З 1831 р. живе у Франції, подорожує по Європі та Близькому Сходу. Національно-визвольний рух і його поразка залишається головною темою творчості поета, але паралельно в ній живе інтимна сповідь та надзвичайно проникливі спостереження за почуттями людини в безвихідній, трагічній ситуації. Так поруч з драмами «Кордіан», «Лілля Венеда», «Срібний сон Саломеї», «Мазепа», «Фантазій» з’являються поеми «У Швейцарії», «Батько зачумлених» та ін.

Одним з найвидатніших творінь Словацького є поема «Ангеллі», де показано міжусобиці в патріотично настроєному польському еміграційному елітарному угрупованні, яке нездатне об’єднатися в боротьбі за незалежну Польщу. Ця річ, високо оцінена І. Франком, може трактуватися як певне пророцтво щодо дрібничкової борні між українськими «демократичними вождями» в часи становлення самостійної України в 90-х роках XX ст.

Вся творчість Словацького перейнята ідеєю верховенства духу над матеріальними чинниками в житті людини і в історії народу. Найвищим осягненням політичної лірики Словацького є його «Відповіді на «Псалми майбутності»», де він полемізує із Зиґмунтом Красинським. У цьому творі відчуваємо шевченківську непримиренність з усіма формами несправедливості, особливо тієї, яка існувала в стосунках шляхти з плебсом. Реалістичним твором Словацького є віршований роман «Беньовський», у якому відтворено немало подій з української історії. Українськими мотивами, власне, перенизана вся творчість Словацького. У поемі «Вацлав» геніальний польський поет пророкував «воскресіння» України як самостійної держави.

Творчість Словацького шанована в Україні, його перекладали М. Зеров, М. Рильський, М. Бажан, Г. Кочур, Р. Лубківський, про нього є немало досліджень, але його творчість потребує нового аналізу, вільного від радянських ідеологічних стереотипів.

МАТИ ДО СИНА

 
Сину! Ти йдеш тепер на життєві дороги,
Тебе там берегти не буде в мене змоги;
Ти йдеш в чужі краї, покинувши родину,
Незнані там тобі серця й звичаї, сину!
Тепер тобі зоря присвітлює щаслива,
Надія на шляху, мов квітка, повна дива,
Але, як почуття остудить вік, по тому,
Як сам себе уздриш в просторі світовому,
Коли тебе, як лист між тлум чужий завіє,
Де почувань твоїх ніхто не зрозуміє, —
Тоді хоч думкою вертайсь на батьківщину,
Згадай свою рідню кохану і єдину,
Згадай той дім, де ти провів літа дитячі,
Згадай братів, сестер та ігрища хлоп’ячі,
Згадай свого отця, що тішиться на небі,
Що з храму вишнього стає тобі в потребі.
Чи твого спогаду не заслужила мати,
Що стільки змушена від всіх розлук страждати?!
Здоровий будь! Тяжка, тяжка життя дорога,
Іди! Візьми собі на добру поміч Бога,
Іди! І пам’ятай, що честь твоя для мене —
Це плата за моє життя трудне й стражденне!
 

Кременець, 1829 р.

ЯКЩО КОЛИСЬ У ТІЙ МОЇЙ КРАЇНІ

 
Якщо колись у тій моїй країні,
Де котить Іква хвилі по долині,
Де пасма гір блакитніють під мроком,
А місто дзвонить над шумким потоком,
Де пахнуче конваліями поле
 Біжить на скелі, під хати й стодоли,
Як будеш там, душе мойого тіла,
Хоч би ти в плоть з проміння прилетіла,
Побачиш мою тугу, що на скалах,
Мов янгол золотий, незгасний спалах,
Стоїть, і часом місто облітає,
А потім знов епічне, стоїть і сяє.
Повітря, що тебе там зцілить, знаю,
Я лив з грудей своїх для свого краю…
 

СОНЕТИ

І

 
Вже північ. Хмура тінь півсвіту накриває,
Та серце ще думкам спочинку не дало,
Догнати хоче мисль те щастя, що пройшло,
Зітхання знов і знов з глибин грудей зринає.
Хоч тіло зморене, а думка, мов крило,
Несе в країну сну, у мріяння безкрає,
І душу іншу в сні моя душа волає,
Жене за видивом, що в безвісті втекло.
Є квітка, що вночі жадає розцвітання,
На місяць дивиться, і квітне, і пахтить,
Допоки не зійде на небі зірка рання.
Є серце, сховане в грудей криваву кліть,
Що плаче ночами, хоч прагне відпочить,
А вдень приховує свої тяжкі страждання.
 

II

 
Ледь сонце випливе над гори та ліси,
Ледь гляне з висоти на затишні долини,
Сльозою мла стає, і на троянду плине,
І квітка хилиться під перлами роси.
Ледь зором я торкнувсь дівочої краси,
Ледь жити я почав для тебе, о богине,
Оманою стає розквітле щастя й гине,
Сяйливий погляд мій згасає від сльози.
Нещасний, хто помре в твоєму серці, мила,
І я не знатиму кінця моїх терпінь,
Хоч промайне мій час, як птаха легкокрила,
Хоч відійде душа за вічності далінь,
Твоя – у спокої, моя – в огнях болінь,
Бо навіть в небесах зійтися їм несила.
 

III

 
Осінній вітер мчить над берегом струмка,
Листками всохлими встелилася дорога.
Блискоче золотом берізка трепетка,
І в душу ластівки вселилася тривога.
Летіти час! Куди? Дізнатися незмога.
У серці ти собі знайдеш провідника.
Чарує далечінь блакитна і розлога,
І ластівка летить, і в небесах зника.
Вернутись думала на рідні оболоні,
Під стріху затишну, в гніздечка свого рай,
Та згинула в льоту над морем у циклоні.
Лауро! Мріяв я, йдучи в далекий край,
Вернутися й спочить колись на твому лоні, —
Все марно! Прощавай! Навіки прощавай!
 

IV

 
Душе моя, засни! Ти стільки мук терпіла!
Намучилась! Тебе покинув ангел твій.
Спи, доки з забуття, зі сновидійних мрій
Тебе не визволить безсмертна Божа сила.
Спи, серце, вже пройшла хвилина щастя мила!
Нащо будитися, коли нема надій,
І лютня вже мовчить, пропав бентежний стрій,
І скоро вже й мене візьме на сон могила.
Як хворий мандрівник, що, випивши вина
Отруйного, на смерть чекає, стогне, блідне
І корчиться від мук, допоки не скона,
Так тяжко я живу, бо щастя пив погідне,
Я випив смерть свою, солодку аж до дна,
Та доки я засну… ах, серце моє бідне!
 

V

 
Чи хтось моїй душі надією сяйне?
Чи висохне від сліз моя сумна зіниця?
Ні, та, що я кохав, божественна дівиця,
Скорботності з мого чола не прожене.
Я, може, припаду до інших рук… Мене
Осяє щастя знов на мить, як блискавиця,
Та швидко те пройде, знов потемніють лиця,
Душа за втраченим тужити знов почне.
Троянда повесні цвіте, але буває,
Що й восени вона пелюстки розкриває,
Слабкі й бліді, бо з них дух молодості зник.
Хоч щастя втрачене не йде на поклик серця,
Але конаючий, буває, усміхнеться,
Та в тому усміху вже видно смерті лик.
 

Вільно, 1827

ГИМН

 
Богородице, сталось диво!
Слухай нас – то не сниться,
То пісня наших батьків.
Палахкоче свободи зірниця,
Опадає пиха з корон,
Свободи росте посів.
Богородице Діво!
Народу вільного спів
Занеси перед Божий трон.
Лицарі, вгору голоси й коругви!
Хай лунають пеани свободи,
Хай здригнуться вежі Москви;
Піснею волі я зрушу
Студені граніти Неви,
Бо ж і там є люди, і там мають душу.
Ніч була… Двоголовий орел
Дрімав на вершині будови,
У кігтях тримав окови.
Слухайте! На всю широчінь
Мідь загриміла… птах налякався,
Полетів над хрестами святинь.
Очима не зміг побороти
Світла від сонця свободи,
Дивитись на вільні народи
Сили не мав… заховався в темноти.
О сором вам буде, литвини,
Якщо на землі Гедиміна
Окривавлений птах відпочине.
Не дайте притулку орлові,
Бо впаде на ваш край руїна
Із корон, поржавілих од крові!
Вам хилитись, нам – на бій!
Нам – стоять на власних силах,
Жити на землі своїй,
Спати – у своїх могилах.
До зброї, браття! До зброї!
То народ розриває кайдани,
Воскресає з неволі старої,
Як фенікс постає із золи;
Пошли нам благословення, Пане,
Наші рани тяжкі зціли.
Богородице, сталось диво!
Слухай нас – то не сниться,
То наших батьків призов.
Палахкоче свободи зірниця,
Спадає пиха з корон,
Проливається вільних кров.
Богородице Діво!
Народу вільного кров
Занеси перед Божий трон.
 
* * *
 
Мені не може доля ворожити
Чогось нового – в праці чи в жалю…
Моя дорога ясна – маю жити,
Терпіти і творити – це й роблю.
 

Конец ознакомительного фрагмента.

На этой странице вы можете прочитать онлайн книгу «Поезії та сонети», автора Юліуш Словацький. Данная книга имеет возрастное ограничение 12+, относится к жанрам: «Зарубежная классика», «Зарубежная поэзия». Произведение затрагивает такие темы, как «зарубежная поэзия xix века». Книга «Поезії та сонети» была издана в 2016 году. Приятного чтения!