Земля... це клубок, сплетений сіткою. Немає в ньому нічого даремного й марного, але не кожному дано це зрозуміти.
Цікава, незвичайна книга. Символічна, образна. Спочатку, поки сюжет не зацікавив, мені було нудно, а потім і на мене вплинула магічність книги. Вона складається з двох частин - повісті-преамбули "Дім на горі" і збірки історій "Голос трави".
Найбільше мене вразила повість-преамбула "Дім на горі", в якій розповідаються такі цікаві, з однієї сторони реальні, життєві, а з іншої - фантастичні, казкові історії. Історії жінок і чоловіків (але більше таки жінок), історії про те, що все повторюється і час ходить по колу; про те, що все вже давно, ще до нашого народження, було написане.
Життя героїв зображене в якомусь уявному світі, однак, якщо пригледітись, то можна зрозуміти, що той світ майже нічим не відрізняється від реального. Ті самі люди, ті самі прагнення, амбіції, протиборство добра і зла, пошук самого себе та сенсу життя.
Той дім на горі - основа всієї повісті. Кожна людина прагне мати свій дім - місце, де буду відчувати себе у безпеці, затишно, комфортно. Місце, де поряд будуть битися кохані серця і тепло їх слів будуть зігрівати душу в похмурі дні. Той дім на горі - казка, його мешканці чи прокляті, чи обдаровані. Вони - жінки, історія яких повторюється з покоління в покоління. Інколи туди приходять чоловіки: чи таємничі прибульці-птахи, чи суджені. Лише від тих, хто нап'ється води з рук жінки, народжуються дівчатка. А хлопці народжуються від тих прибульців-птахів, які приваблюють жінок, обманюють їх. І ніколи жінки не бачать, як же ті сірі птахи з"являються на горі, вони неначе просто прилітають, а потім так само, таємниче, зникають. Зате залишають синів, чия доля бути митцями, вічно у пошуку власного місця в житті.
Рекомендую читати тим, хто полюбляє такі напів-казкові історії або просто любить українську літературу.