Улас Самчук "На твердій землі"
Книга про українську еміграцію у Канаді.Можливо,читати цікаво буде не всім. Але мені,як емігрантці і поціновувачці творчості Самчука було дуже пізнавально.По-перше книга зовсім відмінна від його відомих "Марії" і "Волині".Аж не віриться,що головні герої-українці. Так,згадуються і репресії,і смерть від голоду,і перебування у таборах,але якось так ніби це було у іншому житті.Хоч це справді,було інше життя. І тут людина дістається твердої землі.отримує можливість жити вільно,працювати і заробляти,складати плани на майбутнє,які не розсипаються у прах від несподіваного дзвінка у двері.Розповідь мені нагадала трохи навіть романи Ремарка. Тільки без трагічного присмаку і з щасливим закінченням.Життя на широку ногу,ресторани,бали,сукні від відомих дизайнерів.І все це не про американців,а про українців,які вирвалися з жорстокого СССР. Вони розмовляють рідною мовою,розбудовують свою власну інфраструктуру.Є цілі українські вулиці з магазинами,банками,ресторанами,офісами. Люди,що спочатку працювали прибиральницями,офіціантками і робочими на заводах, беруть позики,ризикують,розбудовують канадські мегаполіси,інтегруються.Люди цікавляться мистецтвом,читають Стейнбека,живуть повним життям,хоч і туди тягнулася радянська агентурна сітка,яка на щастя,перетнувши океан,втрачала свою силу. Вони(люди) не вважають себе у чомусь винними.Вони не втекли-їх вигнали з рідної землі. Для мене основна думка твору полягає у тому,що людина може багато досягнути у житті,якщо має можливість залишатися людиною,а не біомасою,яку у будь-який час можуть розстріляти,вислати чи заморити голодом... .