Срібний чоловічок

– Дзинь…

– Дзінь…

– Бумс!

Я лежу, сповитий темнотою, і слухаю, як він бавиться. Він давно живе в нашій хаті. А рано-вранці приходить до мене в гості. Він тоненький, як стеблинка, і світиться синім вогнем. А бистрий який – не вслідкуєш. Крильця у нього легкі й прозорі.

Місячне кружало ледь погойдується. Ляскаю по кружалу – хлюпнула вода з тазика. І я пригадав.

Після дощу затекла у нас хата. Додолу закапали руді, перемішані з глиною сльози. Це була дивовижа. Даремно мати злякалась: у хаті залунала музика.

Я стою і слухаю. І раптом – лусь! Не встиг я прокліпати росу, як іскра майнула переді мною. То срібний чоловічок! Утік – і враз потемнішало в кутку. «Чхи!» – пирхнула Сопуха.

Конец ознакомительного фрагмента.