Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно
  • giggster
    giggster
    Оценка:
    11

    Вперше почув оповідання в авторському виконанні на якийсь акції «Смолоскипу», на яку потрапив випадково. Здалося, що автор вміє писати і пише і смішно, і якісно. А от «БЖД» виявилася книжкою слабкою. З першої сторінки автор намагається сподобатися читачу, боїться, щоб читач не засумував, натужно жартує, ніби працює фельєтонистом в "Перці" і боїться втрати роботу. Персонажі одновимірні. Нігадяї мають одну нігадяйську рису. І є складний головний герой (плюс кілька другорядних позитивних, які знову-таки мають ніби один бік – хороший друг, красива дівчина). Підліткова писана-переписана тема "ми такі неформали, ми такі розумні, що п'ємо водку, бо світ нас не розуміє", книжка Ортеги-і-Гассета, яку герой не цитує, тільки ходить з нею під пахвою, – це вже певна торгова марка укрсучліту (у Чеха в "Цього ви не знайдете в Яндексі" функцію такої самої фантомно-інтелектуальної мітки виконує томик Гегеля). Напевно, томик має відразу позначати високі інтелектуальні потреби героя, але натомість створює враження, що гегелегассети треба герою для ваги – щоб не улетіти в заоблачні висі у зв'язку з повною повітряністю образу. В цій інтелектуальній битві з книгою наперевіс герою зберігти цноту – жодних видимих результатів знайомства з Ортегою-і-Гассетом ми не бачимо. Дратує вічне балансування між страхом опуститися до відвертої попси (ніби «комерційна література» це щось ганебне, за яке обов'язково має бути соромно) і страхом (невмінням?) написати щось глибоке. Не побачив ані свіжих ідей, ані свіжого виконання. Підліткове бажання написати книгу.

    Читать полностью
  • MuseAmelie
    MuseAmelie
    Оценка:
    8

    Так от, читала раніше дуже давно і якось не сприйняла так гаразд, як тепер (там же матюки!).
    А тепер! Я б і не перечитувала, якби повість не вийшла новим виданням у Книжковому клубі. Та й навіть не тому. Дуже гарні ілюстрації Марисі Рудської, щоправда є недоліки самого друку, але то таке.
    Загалом, про книжку. Давно в мене такого не було, що я, читаючи щось, так не могла стримати сміху, щоб аж на мене зглядалися люди.
    Це не лише одна історія. Це - історії в історії (о, якось так). Якісь коротенькі, малесенькі спогади головного героя додають наївності і трохи дитячості книжці, і, водночас, дуже веселять (але там все веселить взагалі то). Без цих ліричних відступів було б не так.
    Можна шукати в цій крейзіновел глибини, проблеми, які зачіпає автор. І знайдете. І, можливо навіть задумаєтесь, усвідомите, що робити зі своєю свободою (якою б вона не була), а потім почитаєте далі і будете реготати (ну от так пише Ушкалов:).
    А БЖД, бо безпека життєдіяльності, без якої ніяк. І якщо не складеш іспит з такого предмету, то й не жалійся потім, що не знав, як діяти в тому житті.

    Рекомендую всім, але ОБЕРЕЖНО. Ненормативна лексика.

    "у всякого своя карма і свій джип черокі"...

    Читать полностью
  • yahooella
    yahooella
    Оценка:
    6

    Случайно приобрела "БЖД", чтобы почитать что-нибудь легкое в поезде, во время дороги из Харькова. Мой выбор оказался как нельзя кстати, и книга еще больше усилила впечатления от этого замечательного города и погрузила в его атмосферу.

    Написано очень живо и весело, затягивает с первых страниц и оторваться практически невозможно - проглотила за часа три-четыре :)
    Герои попадают в такие простые и знакомые ситуации, хотя местами и немного сказочные. Кто был/есть студентом, тот определенно поймет!

    Отдельное спасибо Сашку за Билла Дауна и его мопед :)

    9 из 10

  • Tangerine
    Tangerine
    Оценка:
    5

    Отличная книжка для чтения в общественных местах во время моментов вынужденного бездействия. Иногда с трудом могла сдерживать смех. Чувство юмора у автора чудесно. Если бы он еще потрудился хоть немного отработать язык - слишком сырым выглядит на мой вкус. А так мило конечно.
    Традиционный для современной украинской литературы жанр "полублог-полубог".

  • souschuk
    souschuk
    Оценка:
    4

    Через всеохопний опис дійсності головного героя книга є, ну, фактично, алюзією на молодіжне життя початку двухтисячних, доведеною до абсурду. Баз — це молодий хлопець, який не має амбіцій, не думає про збагачення, не мріє про славу чи щастя загалом. І таке життя має пояснення, доводить автор уміло вкрапленими та іронізованими деталями про дитинство База й про ті події, які змусили його… не те що розчаруватися у світі, а скоріше сприймати суспільство цинічно та байдуже.

    Свідомість База спотворена несправедливістю, а ця несправедливість випливає з тих змін, що їх приніс розпад СРСР, і зміни ті були не на краще; ба навіть навпаки, замість того, щоб принести щось нове, ці зміни залишили пустку — некомпетентних шкільних вчителів, корумпованих викладачів, бандитів і так далі.

    Тим не менш, Баз все одно шукає промінь надії, відповідь на питання: то для чого це все, постійно повертаючись до спогадів та роздумів. Тим часом, навколо хлопця відбуваються події, в яких зображається згаданий Оксаною Стефанівною у її відгуку на обкладинці соціал-дарвінізм двохтисячних — хто б не мав більше влади чи грошей, він все одно може виявитися тупим злобним чмом, яке в будь-який момент може відібрати в тебе або гроші, або життя.

    Тобто врешті-решт сила в силі, брате, а не в розумі, правді чи грошах. А всім слабшим, цьому виживаючому поколінню, доводиться лише підлаштовуватися під ці обставини і якось продовжувати існувати.

    Читать полностью