Читать книгу «Переяславська Рада. 1654» онлайн полностью📖 — С. Швець — MyBook.
image
cover

Першою з'явилася на світ праця Г. Грабянки (1710). Починається літопис авторською теорією про походження козаків (він гадав, що пішли вони від хазар) і закінчується призначенням на гетьманство Івана Скоропадського. Основна частина твору – українські визвольні змагання з 1648-го по 1655 рік. Ці події описані найдокладніше. Що далі від 1655 року, то описи стають коротшими, а ближче до 1709 року обмежуються одним-двома реченнями на річний перебіг подій. Особливо це впадає в око в описах подій після 1700 року. У праці Г. Грабянки, в описі подій 1654 року, ми бачимо текст українсько-московського договору, що його автор подає як договір Богдана Хмельницького з московським царем. Статті, наведені Г. Грабянкою як українсько-московський договір 1654 року, навряд чи є текстом цього акта. Так, давно вже відомо, що в договорі 1654 року вказувалася кількість реєстру Війська Запорозького. У тексті, наведеному в літописові Г. Грабянки, про це немає жодної згадки. Цей договір має дуже великі розбіжності з варіантом з двадцяти трьох статей, проте він дуже схожий на Переяславський договір 1659 року, наведений у літописі С Величка. У самого ж С. Величка тексту договору 1654 року немає. Більш того, у літописові взагалі відсутні будь-які згадки про те, що цей договір було зафіксовано на папері. З актів, що стосуються створення українсько-московського союзу, у літописові С. Величка є дві жалувані грамоти від московського царя: грамота Богдану Хмельницькому і Війську Запорозькому, а також грамота суддям, городничим і всій малоросійській шляхті. У грамотах було зафіксовано підтвердження вимог, висунутих українською стороною до царя з приводу укладення договору, а також затвердження царем усіх прав і вольностей, що їх мало Військо Запорозьке і малоросійська шляхта. Григорій Грабянка вважав, що причиною зближення Богдана Хмельницького з Москвою була загроза утворення татарсько-польсько-російського військового союзу проти України. Автор літопису звертає увагу на наміри татар залучити Військо Запорозьке до походу на Москву, за що московський цар, за умови, що гетьман погодиться на пропозицію татар, піде війною на Україну. Богдан Хмельницький викриває цей план і робить кроки на зближення з Москвою, відвернувши таким чином загрозу знищення України. Основною причиною, що змусила Богдана Хмельницького піти на союз з Московією, на думку С. Величка, було бажання повністю відокремитися від Речі Посполитої: «…обтяжившись цією шестирічною війною з поляками і позбувшись надії дійти з ними коли-небудь бажаної злагоди й дружби, Б. Хмельницький вирішив, що польську владу треба навічно відкинути й лишитися з усім народом малоросійським під міцною в Бозі протекцією присвітлого монарха й самодержця всеросійського…». Чому для того, щоб відсепаратуватися від Речі Посполитої, Богдану Хмельницькому потрібна була допомога, автор нічого не каже. Не пояснює також і того, чому саме в московського царя він просив цієї допомоги.

Існує дуже багато різних джерел XVII–XVIII століть іноземного походження, де так чи інакше висвітлюються події Визвольної війни в Україні, але більшість із них не дає нам ніяких, або майже ніяких, відомостей про українсько-московський союз 1654 року. Особливо це стосується наративних джерел польського походження, які найбільшу увагу приділяють подіям початку Визвольної війни. Найпопулярнішою темою тогочасних польських мемуарів та хронік є всенародне повстання в Україні 1648–1649 років. Не менш популярною з-поміж таких творів є битва під Берестечком, але подальші події Визвольної війни в Україні, а особливо укладення українсько-московського договору 1654 року, явно обійдені увагою літописців. Актових матеріалів польського походження стосовно договору 1654 року дуже мало. На тлі досить численних джерел польського походження про інші події Визвольної війни в Україні це особливо помітно.

Взагалі наративні джерела, що хоч якось торкалися подій Визвольної війни, дають дуже мало інформації щодо українсько-московського союзу 1654 року. Винятком є літописи Самійла Величка та Григорія Грабянки, які докладно описують тогочасні події і дають досить багато інформації про договір 1654 року. Особливо цінним є в літописові широко поданий актовий матеріал. Це перші літописи, що містили тексти українсько-російських договорів.

Для тогочасних авторів основним об'єктом уваги є сама подія (зближення, союз), а не спосіб її оформлення (присяга, договір). До того ж усі автори сприймають українсько-російське зближення як рядову зовнішньополітичну подію. У жодного з них немає навіть натяку про приєднання України до Московського царства.

Ще одне важливе зауваження. Усі названі українські автори визнають факт січневої ради 1654 року, факт присяги, але жоден із них жодним словом не прохопився з приводу договору, який начебто ухвалили сторони під час українсько-московського зближення 1653–1655 pp. Уперше про договір із Богданом Хмельницьким, начебто укладений ним із Москвою, згадує Самійло Величко. За даними його «Літопису…», до Переяслава, на інавгурацію Юрія Хмельницького в грудні 1659 року вже відомий нам В. В. Бутурлін привіз документ, якого сам таки й назвав статтями Богдана Хмельницького. До речі, із цього приводу там знову зібралася рада і таки виробила новий (чи взагалі перший) договір з Московським царством. Його таки дійсно, без жодних застережень, можна назвати Переяславським.

Однак повернімося до власне актових матеріалів. Більшість збірників документів, що містять пам'ятки часів Богдана Хмельницького, не є виданнями, де спеціально зібрано документи, що відображають події українських визвольних змагань середини – кінця XVII століття. Не всі документи з цих збірників стосуються тогочасних подій в Україні, зокрема воєнних чи зовнішньополітичних. Тобто такого ґатунку збірники є звичайною колекцією всіх документів того часу, що містилися в конкретному архівосховищі або ж до яких мали доступ упорядники цих збірників. Матеріал класифіковано дуже невдало. Для прикладу візьмімо «Акты Юго-Западной России» (тобто України). Усі акти, які хоч якось стосуються України й Білорусії (через нехтування етнічної окремішності та кордонів історичних областей), просто розміщують у хронологічному порядку і в такому вигляді публікують. Тобто класифікація актових матеріалів здійснювалася переважно за географічною та хронологічною ознаками. Тематичних збірників, присвячених українським визвольним змаганням часів Богдана Хмельницького, дуже мало і більшість із них опубліковано вже в середині XX століття.

Збірник, що був присвячений українсько-російському зближенню 1654 року і укладенню договору, взагалі був лише одним за всю історію публікації актів, які стосуються історії України. Йдеться про 10-й том «Актов ЮЗР». Це – найбільший збірник документів часів Переяславської ради і єдиний, спеціально їй присвячений. Найповніший із нових збірників, який містить актові матеріали про українсько-російські відносини 1653–1654 років, – це «Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы» у трьох томах. Але «воссоединению» присвячено лише 3-й том, до того ж не повністю.

Через тісну інтегрованість українсько-російського зближення 1653–1654 pp., a також, зокрема, і договору 1654 року, в історико-ідеологічну схему розвитку російської державності як царський, так і радянський уряд негативно ставилися до розробки цих подій у російській і в українській історіографії. Розробка проблеми договору 1654 року в ширшому обсягові посилила б критику офіційної історико-ідеологічної схеми, а також опозицію щодо неї. У другій половині XX століття радянський уряд сам виявив певну зацікавленість у дослідженні проблеми. Готувалася грандіозна ідеологічна акція, що базувалася на сюжеті договору 1654 року та подій, які йому передували. Така акція потребувала серйозних наукових досліджень. Радянські історики (як українські, так і неукраїнські) скористалися з цієї нагоди і розпочали широкомасштабну діяльність із пошуку, публікації, аналізу, критики, класифікації та розробки методів дослідження джерел. Та джерельна база у її нинішньому стані є дуже деформованою й малорепрезентативною, містить мало інформації про українсько-російське зближення 1653–1655 pp., y науковому обігові відсутні оригінали матеріалів українсько-московських переговорів березня – квітня 1654 року. Разом з тим, договір 1654 року неодноразово використовувався російською стороною як засіб зовнішньополітичного тиску на Україну, у зв'язку з чим ми не можемо (в основному через брак джерел) повністю виключити можливість того, що відомі нам копії договорів є насправді не копіями, а пізнішими фальсифікатами, також не можемо повністю відкинути версію і про те, що цього договору в 1654 році не існувало взагалі.

Зробити таке припущення спонукає той факт, що за наявними в науковому обігові джерелами жоден із наведених варіантів договору не застосовувався в офіційних українсько-російських відносинах між 1654 і 1659 роками. Більше того: із наявних текстів договору в XVII столітті взагалі застосовувався лише один. Але і про цей документ, за наявними в науковому обігу джерелами, ми не маємо жодних відомостей до 1659 року, коли його було вперше офіційно застосовано.

Неоднозначною й малоз'ясованою є роль певних подій та документів, пов'язаних з українсько-російським зближенням 1653–1655 pp. Йдеться про Переяславську раду 1654 року, матеріали Земського собору 1653 року, царські жалувані грамоти 1654 року, присягу. Ці події й документи безумовно відіграли певну роль і в самому українсько-російському зближенні, і після нього, але їх місце та роль у тогочасній зовнішній політиці поки що не визначені.

Рішення Земського собору 1653 року й жалувані грамоти є важливими документами вже хоча б тому, що вони є оригінальним документом, пов'язаним з українсько-російським зближенням 1653–1655 pp. В усякому разі, ці документи застосовувались у тогочасному політичному житті, що підтверджують як українські, так і російські джерела. Однак вони є менш репрезентативними, ніж власне міжнародний договір. Так само як і наявні тексти договору, матеріали Земського собору 1653 року і жалувані грамоти широко використовувалися для ідеологічних спекуляцій, що, за малої репрезентативності джерельної бази з українських визвольних змагань середини XVII століття, ще більше ускладнює розгляд цих джерел.

Та сама ситуація склалася щодо Переяславської ради 1654 року і присяги, яка була після неї. Обидві події фіксуються і в українських і в російських джерелах, але їхня роль та значення для зовнішньополітичного життя й подальшого історичного розвитку обох сторін наявні джерела з'ясувати не дають змоги; інформації про них надзвичайно мало.

Фактично про перебіг обох подій ми маємо докладні свідчення лише російської сторони (звітна документація посольств), які зараз перевірити майже неможливо. Жодного джерела такого ж рівня репрезентативності неросійського походження ми не маємо. Інші наявні в науковому обігу джерела про Переяславську раду 1654 року та присягу відображають описувані події лише фрагментарно.