Читать книгу «Битва під Берестечком. 1651» онлайн полностью📖 — С. А. Марченко — MyBook.
image
cover

С. А. Марченко, О. Ю. Кирієнко, І. А. Коляда
Битва під Берестечком. 1651

Вступне слово

Українська національна революція середини XVII століття є найважливішим періодом історії України козацької доби. І незважаючи на те, що для українського народу її підсумки були суперечливими: не вдалося відстояти незалежність Української козацької держави, яка до того ж була створена далеко не в межах тогочасних етнічних кордонів України, а людські втрати від воєнних дій, епідемій, голоду, захоплення в турецький полон, міграцій та ін. обчислюються до 70 % населення (загальна чисельність якого на 1648 рік становила близько 4–5 млн. чол.), безперечно належить до тих історичних рубіконів, що визначають на століття розвиток народів і націй.

«Українська революція 1648–1676 pp. належить до ряду європейських революцій XVI–XVII ст. Вона становила важливу складову процесу зародження й утвердження на континенті нових суспільних відносин, нової цивілізації», – наголошує академік В. Смолій.

Цей пасіонарний спалах в Україні, що кардинально змінив хід національної історії, суттєво вплинувши на геополітичний розвиток Східної Європи, був глибоко закономірним явищем. Спрацював комплекс соціально-економічних, національно-релігійних та політичних чинників, які зробили широкомасштабний народний рух у середині XVII століття необхідним і можливим.

Розпочавшись на початку 1648 року, народне повстання досить швидко охопило значну частину території та населення України, переросло у Національно-визвольну війну, яка у свою чергу зумовила докорінні зміни в національному та суспільно-політичному розвитку і поступово набула характеру національної революції.

Наймасштабнішою битвою періоду Української національної революції середини XVII ст. є битва під Берестечком, де в бою зіткнулися, з одного боку, козацько-селянське військо Богдана Хмельницького, його союзники кримські татари та військо Речі Посполитої, з іншого.

Ця битва мала неабияке значення для обох сторін: поляки прагнули взяти реванш за поразку у попередніх битвах під Жовтими Водами, Корсунській, Пилявецькій, Зборівській та ін. і врешті-решт розправитися із бунтівниками; натомість козакам необхідно було силою зброї остаточно довести право на існування власного державного утворення – Держави Війська Запорозького.

Однак якщо перемога козаків дала б, мабуть, їм усі шанси на остаточний розгром Речі Посполитої, яка знаходилася на межі соціально-політичного краху, та здобуття повноцінної незалежності козацької держави, то перемога поляків, що стала реальністю, лише загострила подальший перебіг національної революції.

Битва під Берестечком залишила багато невирішених питань. В історичній науці і нині немає єдиного погляду на результат битви. Це була катастрофа українського війська, його поразка чи нічия, тактичний відхід козаків? Дискусійним залишається й питання про полонення Б. Хмельницького татарським ханом: чи справді український гетьман був узятий у заручники ханом, чи це був такий маневр Б. Хмельницького для виправдання свого відходу з поля бою. Усе ж якщо оцінювати перебіг бойових дій на полі під Берестечком, то вирішальним фактором у перевазі польського війська над українським стала втеча з поля бою кримського хана, який, позбавивши козаків стратегічно важливої кримської кінноти, прирік їх на поразку. Не-з'ясованим також залишається визначення справжніх мотивів утечі хана.

Врешті-решт, якщо поляки й оцінили свою перемогу як реванш за всі понесені шляхтою до того поразки від козаків, то було очевидно, що остаточно придушити козацький рух їм аж ніяк не вдалося, однак Берестечкова катастрофа (як прийнято ще називати цю битву) зводила нанівець автономію козацької держави.

Катастрофа під Берестечком стала останньою краплею, що переповнила чашу українсько-польської боротьби і зробила неможливим подальше спільне існування шляхетської Польщі та козацької України в єдиній державі. Після цього громадянська війна, що формально тривала в одній країні – Речі Посполитій, остаточно переростає в українсько-польську війну.

Національно-визвольна війна середини XVII століття: передумови та причини

У середині XVII ст. в українських землях вибухнуло народне повстання, що кардинально змінило хід національної історії. Однак ця подія була закономірним явищем, зумовленим низкою причин соціально-економічного, політичного і національно-релігійного характеру.

На середину XVII ст. погіршувалася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Це було пов'язано насамперед з тим, що наприкінці виснажливої для Західної Європи 30-літньої війни (1618–1648 pp.) Річ Посполита стає одним з головних експортерів хліба та іншої сільськогосподарської продукції. Така зовнішньоекономічна орієнтація суттєво вплинула на структуру поміщицьких господарств у країні. Для зниження собівартості продукції польська шляхта пішла шляхом «нового» закріпачення селянства та посилення визиску з нього. Поряд з цим у Західній Європі в цей час уже розпочався зворотний процес – поступове звільнення селянства від влади феодалів. «Нове» кріпацтво, що склало основу фільваркового господарства феодала, вирізнялося своєю товарно-грошовою орієнтацією, зростанням кількості продукції, зорієнтованої для продажу на ринок. Фільварок перетворився на орієнтоване на експорт аграрне господарство, що приносило значні прибутки. Його рентабельність та прибутковість забезпечували зростаюча панщина (5–6 днів на тиждень) та невпинно зростаючі натуральні й грошові податки. Влада пана була безмежною: він за своїм бажанням міг визначити долю селянина-кріпака, його родини.

Поряд з цим фільварково-панщинна система гальмувала розвиток капіталістичної кооперації та початкових форм мануфактурного виробництва в Речі Посполитій, перешкоджала формуванню єдиного внутрішнього ринку.

Потерпали в цей час українські селяни не тільки від такої фільварково-панщинної системи та польських панів, але й від так званих «орендарів». Польські пани-феодали часто здавали свої маєтки та землі в оренду підприємцям-євреям, які, маючи на меті в короткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян, обтяжуючи їх непомірними податками.

У складній ситуації перебувало і міщанство, особливо тих міст, які вважалися приватною власністю феодалів. Міщани виконували повинності та сплачували податки: чинш, церковну десятину та ін. Хоча на початку XVII ст. більшість міст України користувалася магдебурзьким правом, однак на практиці воно часто ігнорувалося або діяло в урізаній формі. Так, самоврядування постійно обмежувалося; війтів (управителів міста), як правило, призначав польський уряд, а не обирали міщани, як того вимагало магдебурзьке право. До того ж, користуючись правом безмитного вивезення своїх товарів і монополією на виробництво та переробку різних видів продукції, магнати досить успішно конкурували з жителями міст у торговельно-промислових операціях, відбираючи в останніх джерело прибутку.

Незадоволені своїм становищем були і реєстрові козаки. Реєстрове козацтво являло собою проміжний стан між шляхтою і селянством. Реєстрові козаки були звільнені від податків, отримували жалування з державної казни і не підпорядковувалися місцевій адміністрації. На середину XVII ст. авторитет, вплив і активність козацтва зростали, а права дедалі більше обмежувалися, магнати ігнорували козацькі привілеї. Намагаючись узяти козацтво під контроль, польські можновладці після придушення селянсько-козацьких рухів кінця XVI ст. – 20 – 30-х pp. XVII ст. у січні 1638 року наполягли на прийнятті «Ординації Війська Запорозького», яка, за оцінкою сучасних істориків В. Смолія та В. Степанкова, «фактично передбачала ліквідацію козацтва як стану зі своєю юрисдикцією та перетворення козацтва на одну із складових частин польського війська, з чітко визначеними межами осілості та максимально урізаними вольностями». «Ординація» обмежувала самоврядування реєстровців, скасовувала виборність козацької старшини, ліквідовувала козацький суд, на чолі війська замість гетьмана було поставлено польського комісара, а посади полковників обіймала польська шляхта. Крім того, козацький реєстр скорочувався до 6 тис. осіб, а всі виключені з реєстру мали повернутися до свого попереднього стану. Всі ці заходи поклали край «козацькому свавіллю», і наступне десятиріччя увійшло в історію як період «золотого спокою».

Внутрішньополітична ситуація в українських землях у середині XVII ст. характеризувалася також посиленням з боку польських магнатів політики національного та культурно-релігійного поневолення населення України.

Серед чинників, що могли сприяти розгортанню Національно-визвольної війни, можна назвати слабкість королівської влади та зміцнення великого феодального землеволодіння. Слабкість королівської влади найперше полягала у малочисельності власного королівського війська, натомість місцеві магнати, такі як князь Я. Вишневенький, «некоронований господар» Лівобережної України, могли утримувати багатотисячне військо і не підкорятися волі короля.

Окрім цього, королівська влада не мала повного контролю над реєстровим козацтвом, яке перетворилося на впливову силу, яку король Владислав IV, що високо цінував військові здібності козаків і керував ними під час Московської, Хотинської і Смоленської воєн, намагався використати як противагу магнатській сваволі.

Отже, всі охарактеризовані вище передумови та причини призвели до того, що народне повстання, котре розпочалося на початку 1648 року, охопивши більшу частину території та населення України, невдовзі переросло у Національно-визвольну війну, яка поступово набула характеру Національної революції.

Повстання проти польсько-шляхетського панування розпочалося в лютому 1648 року із захоплення невеличким загоном козаків у 300 чи 500 вояків, очоленим чигиринським сотником Богданом Хмельницьким, Запорозької Січі, де останнього і було обрано гетьманом Війська Запорозького.

На этой странице вы можете прочитать онлайн книгу «Битва під Берестечком. 1651», автора С. А. Марченко. Данная книга. Произведение затрагивает такие темы, как «гетьманська доба», «история украины». Книга «Битва під Берестечком. 1651» была написана в 2012 и издана в 2012 году. Приятного чтения!