Чудовий твір в найкращих традиціях української класики.
Земля - це не просто годувальниця та засіб до прожиття, це не лише виснажлива праця, земля – це здавна сенс життя українця-селянина.
Неперевершено змальована атмосфера українського села - колихання рожевої конюшини, тихий шелест кукурудзи, перекликування цвіркунів, бренькіт бджіл, блискіт крапель роси на житі і пшениці, що відіграють слізьми проти місячного світла…
Задіває усі струни душі яскраво описана батьківська любов – щира, всепоглинаюча, тривожна і навіть шалена. Її роль у творі займає чи не головне місце і залишає за собою безліч запитань.
Чільне місце займають історії кохання. Михайло та Анна, Сава та Рахіра - наскільки ж вони різні! Звично, що й по мірі знайомства з ними, емоції виникають протилежні.
Зазначу для себе, що найбільше я прониклась долею Анни. З самого початку твору я відчула щось близьке і немовби рідне у цій дівчині, і до останніх речень саме її історія цікавила мене найбільше.
На мій жаль, в описі книги на сайті містилась ключова кульмінація твору і вся розв’язка (взагалі не розумію, для чого писати таке навіть у відгуках, а тим паче в описі). Але це ніяк не зіпсувало мого враження від цієї геніальної повісті. Взяла на себе відповідальність цю інформацію видалити.
Не хочу розкидатись голосними словами, але невимовна туга залишилась в серці, а образи і долі головних героїв – надовго в пам’яті.
Прекрасний (чи не найкращий з-поміж прочитаних мною на даний час) зразок української літератури, усім любителям і не лише їм – рекомендую до прочитання.