Цитаты из книги «Апостол черні»

біла…» Вона грала майстерно, кладучи натиск у басових партіях на мелодію, якби добувала з неї стримуване ридання та хлипання. Один

Тільки у 1994 р. з’явилось повне книжкове видання роману: Кобилянська Ольга. Апостол черні / Авт. вст. ст. та упо

Дев’ять день провели одружені Юліян і Дора з собою. Десятого прийшла мобілізація – мусіли розстатися. – Не кожна куля б’є, – сказав Юліян, передаючи дорогу жінку в обійми тети Олі, коли від’їхав на війну. Якийсь час боровся на фронті, а з авансом приняли його до штабу як перекладача. Коли Альбінського повідомили, що в нього є правнук Цезаревич, він з радости розплакався. – Не дивуйся, Олю, – сказав до панни Альбінської, – довгі роки я не заживав такої радости. Коли Юліян Цезаревич приїхав одного дня додому, перші слова Дори були: – А Україна? – Вона є. І як ми самі її не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера[115], що пророчив нам ролю нової Греції[116], завдяки гарному підсонню, веселій вдачі, музиці та родючій землі.

А Україна? – Вона є. І як ми самі її не запропастимо, то сповняться слова старого

Господь зсуває на людську душу мрії на те, щоб і на землі був для смертних рай. Такими ночами ми забуваємо за своє горе, за свою самотність, за те, що нас в ясну днину картають, бо – сонячне світло зрадливе.

Досить ми вже і так від віків рабами. Час нам стати свобідними і свідомими.

Нехай жінки студіюють, нехай працюють, лиш так зв. «домове огнище» нехай не нищать, не замінюють його на ресторани та місця розваги.

ми ще без пасіки, як ті дикі бджоли. Якби ми її вже мали, то теж сповняли б усі свої суспільні функції без помічників, як інші, і перетворились би у повну націю.

Пізнаючи ріжних людей та скарби чужої культури, він зазнавав духовної насолоди, але те ж і глибоке приниження, як-то інші народи власними силами дійшли до таких здобутків.

Одно ми собі за святий обов’язок постановили, не таїти, не скривати ні перед ким ради кусника хліба, свою національність. А наколи обов’яжемося до сповнення якої праці, будь умислової, професійної чи якої іншої, сповняти її так солідно, щоб нас за ню шанували і називали українським виконанням, ворогів побивати працею українською, оскільки дозволять сили. Всюди і все вороже проникати гострою сіллю українства, щоб нас ворог не лиш боявся, а і шанував. Ми професіоналісти не могли бути вченими, може, і політиками, ні, але українською здібною верствою ми могли бути; такою, щоб за нас могла числити з часом і політична керма.