© Ольга Дёмина, 2022

ISBN 978-5-0056-7874-4

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Драма в чотирьох діях

ДIЙОВI ОСОБИ:

Ковальчук Олександр Леонідович, вчитель історії.

Ніна Павлівна, вчителька математики.

Чумак Владислав Петрович, директор науково-дослідного інституту, керівник наукового проекту «SIRIUS».

Орлов Олег Іванович, заступник директора науково-дослідного інституту.

Члени екіпажу:

Андрій Лановий, командир екіпажу.

Юрій Черних, дослідник.

Марина Борисенко, дослідник.

Михайло Гриневський, дослідник.

Ірина Іващенко, дослідник.

Дмитро Попов, дослідник.

Світлана Ільїна, дослідник.

Учні школи: Поліщук Ніна, Дашкова Алла, Соколова Люба, Павловська Ксюша, Васильєв Іван, Іщенко Влад, Волков Олег, Спіцин Євген, Петрик Андрій, Гуров Антон та інші.

Родина Михайла Гриневського:

Степан Іванович, батько.

Дарина Пилипівна, мати.

Оленка, молодша сестра.

Євдокія Федорівна, бабуся.

ДIЯ ПЕРША

СЦЕНА ПЕРША

Осінь. Кінець вересня. В міській школі №26 йдуть заняття. За вікном стоїть похмура погода, йде дощ, важкі краплі дощу барабанять по склу, шумить вітер, гойдаючи гілки дерев за вікном, а в кабінеті, де займаються учні 11-Б класу, стоїть тиша. Зараз урок математики. Старшокласники пишуть контрольну роботу. Тема написана на класній дошці.

Лунає дзвоник, урок закінчився, учні поспішають в коридор на перерву. У класі залишається лише декілька учнів. Вони дописують контрольну роботу. Вчителька Ніна Павлівна терпляче чекає, поки учні здадуть свої зошити. Марина Борисенко, відмінниця, призер міської предметної олімпіади, відповідально поставилася до роботи, тому вона затрималася на перерві, щоб дописати контрольну роботу. Михайло Гриневський сидіть через одну парту від неї. Він встає зі свого місця і несе свій зошит до учительского столу.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (проходячи повз парту Марини Борисенко, шепоче). Маринка, ти все-таки, молодець! Спасибі, що не залишила мене в біді…

МАРИНА БОРИСЕНКО (зніяковіло). Будь ласка.

Гриневський виходить з класу. Він намагається стримати задоволену посмішку.

Після того, як всі учні здали зошити, Ніна Павлівна виходить в коридор.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА (вона сидить поруч з Мариною). Марино, навіщо ти допомогла Гриневському? Ти ось сама не встигла написати контрольну… А через що, чому питається?.. Тому що ти домогла Михайлу. Написала йому шпаргалку.

МАРИНА БОРИСЕНКО. Він попросив мене про це. У нього при написанні контрольної виникли труднощі. Він передав мені записку з проханням допомогти йому.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. Ти би бачила, Марино, його задоволене обличчя, коли він виходив з класу! Він посміхався так, наче кіт, що вкрав сметану. Звісно! Тепер він одержить за свою роботу кращу відмітку, ніж би отримав, якби сам писав. Він такий ледачий, не хоче добре вчитися, у нього по математиці завжди низькі бали, а ти йому тут допомагай. Ти відволіклась на уроці, щоб написати Гриневському шпаргалку, а в підсумку сама тепер вимушена дописувати свою контрольну на перерві. Не розумію тебе, Марино, чому ти допомагаєш Гриневському? Він же поганий учень!

МАРИНА БОРИСЕНКО. Зате він хороший спортсмен!

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. Ну той що?! Хіба це так важливо в житті?! Успіх в спорті ничого не вартий!

МАРИНА БОРИСЕНКО. Я так не думаю.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. Цікаво, Гриневський сидить разом з Білоусовою, чому він не попросив допомоги у своєї сусідки по парті Тетяни Білоусової?

МАРИНА БОРИСЕНКО. Вона не погодилася. Сказала, що сама не встигне написати контрольну з математики.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. А-а… зрозуміло… Тетяна відмовилась йому допомагати, тоді Гриневський звернувся до тебе, Марино… Ну, а ти, звісно, вже не змогла йому відмовити, ти ж у нас така благородна істота. Прямо як мати Тереза, усім допомагаєш, навіть таким лобурякам, як Мишко Гриневський. І він ще за контрольну одержить відмінну оцінку. Ось побачиш, Марино, він обов’язково одержить хорошу оцінку за цю контрольну, що ти йому написала.

МАРИНА БОРИСЕНКО. Ну то й що?! Що з того?

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА (здивовано). Як це?! Ти не розумієш, Марино? Де ж тоді справедливість? Ти всі роки добре навчалась у школі, була старанною ученицею, відмінницею… працювала неначе бджілка, не покладаючи рук, а Гриневському, виходить, все з легкістю достається в житті. Він хоче легко пройтись по життю. Взяти хоча би сьогоднішню контрольну роботу з математики.

МАРИНА БОРИСЕНКО (поміхаючись). Знаєш, Світлано, він мені подякував після уроку.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА (з деяким розчаруванням). Хм! Не розумію, чого це наш Михайло Гриневський раптом став таким люб'язним і вихованим? Всі знають, що він відомий хуліган в школі. Хуліган і лобуряка. Він ще той ледар, не дуже-то захоплений навчанням.

МАРИНА БОРИСЕНКО. Він відмінник в спортзалі.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. Яке диво, стрибати через козла і лазити по канату.

МАРИНА БОРИСЕНКО. Але він ще ходить на футбол.

СВІТЛАНА ІЛЬЇНА. І все одно, він відстаючий учень в класі, – впевненим тоном вимовила Світлана, – псує всю картину успішності. Інша справа – Андрій Лановий. Він – найкращий учень в класі, неодноразовий переможець всеукраїнських олімпіад, після школи готується вступати на фізико-математичний факультет.

Марина промовчала. Вона знала, що Світлана закохана в Андрія, але він не відповідав їй взаємністю. Андрій Лановий був закоханий в Ірину Іващенко. Він часто після школи проводжав її додому.

МАРИНА БОРИСЕНКО (після паузи). Світлано, годі балакати про хлопців, ходімо краще на перерву, а то скоро почнеться новий урок.

 
Подруги виходять з класу.
 
 
Затемнення.
 

СЦЕНА ДРУГА

Класна кімната. Учні сидять за партами. Той же 11-Б клас. Тільки що пролунав дзвоник. До класу входить вчитель історії Олександр Леонідович.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Добрий день, друзі.

КЛАС (хором). Добрий день.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Сьогодні я підготував для вас дуже цікаву тему…

Раптом в двері хтось постукав. Двері відчинилися і на порозі з'явилися Михайло Гриневський і Максим Южин.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. Олександре Леонідовичу, можна зайти в клас?

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ (суворо на них дивиться). Чому ви запізнилися, хлопці?

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. Ми були в їдальні.

МАКСИМ ЮЖИН. Так, це точно… Ми були в їдальні. Там була досить велика черга.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ (дивиться на них поверх окулярів). Дивно! Я бачив вас на перерві, як ви грали у футбол на шкільному дворі… Хоча який зараз футбол, щойно дощ пройшов…

Пауза.

Проходьте на свої місця, хлопці, але знайте – надалі усіх тих, хто запізниться на урок, я пускати в клас не буду.

По класу пронісся незадоволений гомін. В цей час Южин і Гриневський швидко зайняли свої місця. Клас не вгамовується, всі починають обговорювати тільки що сказане викладачем історії Олександром Леонідовичем. Учні досить шумно обговорюють цю новину, особливо хлопці, які частенько запізнюються на початок уроку.

Вчителю потрібен деякий час, щоб втихомирити клас.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Ось уявіть собі, хлопці, щоб було, якби ви запізнилися на старт космічної ракети?

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (посміхається). Тоді б старт ракети відклали!

МАКСИМ ЮЖИН. Тоді б ракета полетіла б в космос без екіпажу.

Учні сміються, в кабінеті знову піднявся гул.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Так міркувати безвідповідально! Ви знаєте, скільки праці, коштів, скільки сил вкладено в створення однієї тільки космічної ракети.

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. Це надто велика сума. Думаю, що нам навіть важко уявити, скільки це коштує.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Правильно, Андрію, ти кажеш. Над космічними програмами, космічними апаратами працює ціла країна, кращі фахівці в своїй області. А загін космонавтів проходить підготовку тут на Землі на тренажерах, в спеціально обладнаних науково-експериментальних комплексах.

ОЛЕГ ВОЛКОВ. Що толку говорити про це? Ми ніколи не потрапимо в загін космонавтів.

ДМИТРО ПОПОВ. Ніхто нас туди не візьме… (Замріяно додав). Ех, а я б полетів до зірок… до інших світів…

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (іронічно посміхається). Бач який розумник знайшовся! Розмріявся! Ніхто тебе туди не візьме! Малий ще для космонавта… не доріс…

ЛЮБА СОКОЛОВА. А, може, і візьмуть. Зараз в загін космонавтів зараховують досить молодих людей.

ІВАН ВАСИЛЬЄВ. Так, я теж про таке чув, що в майбутньому, коли будуть налагоджені польоти на Марс і інші віддалені планети, навіть в інші галактики, коли час у дорозі може тривати до 10—20 років, а то і більше, в загін космонавтів будуть зараховувати старшокласників.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ. Дурниці все це! Ніхто нас в космос не візьме… ось так… без підготовки.

Олександр Леонідович якийсь час мовчав, не перебиваючи учнів, даючи їм можливість виговоритися.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Хлопці, раз вам так цікава ця тема, на наступний урок я обов'язково запрошу фахівця з космічної галузі, щоб він вам розповів про всі тонкощі своєї професії.

МАКСИМ ЮЖИН (з натхненням). Ось це було б здорово! Вже я б точно йому задав купу питань.

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. А ще б було краще потрапити в науково-експериментальний комплекс, щоб побачити все своїми очима. Я знаю, що є такі комплекси на Землі, де проводяться імітації польотів на інші планети.

ВЛАД ІЩЕНКО (з цікавістю). Андрію, де ти про це дізнався?

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. Читав в одному журналі.

ВЛАД ІЩЕНКО. Даси почитати?

АНДРІЙ ЛАНОВИЙ. Добре… Так ось я б мріяв потрапити в такий науково-експериментальний комплекс, пройтися б по ньому, помацати все своїми руками… подивитися, що до чого…

ЮРІЙ ЧЕРНИХ. І не говори, Андрію! Піти б з екскурсією в цей експериментальний комплекс, де готують майбутніх космонавтів.

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (говорить з гумором). Піти туди замість уроку!

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ. Е, ні, Михайле, так не вийде! Заняття пропускати не можна. Без знань в космосі робити нічого.

ВЛАД ІЩЕНКО. Це точно!

Далі урок увійшов в своє русло. Виговорившись і вдосталь обговоривши цікаву тему про космос, хлопці захоплено слухали нову тему, яку на сьогодні підготував їх учитель історії. Олександр Леонідович був цікавим оповідачем.

Затемнення.

СЦЕНА ТРЕТЯ

Пройшов тиждень. Розмова, що сталася в класі на уроці історії, вже забулась. Яке ж було здивування хлопців, коли вони побачили в класі серйозного чоловіка в окулярах і з папкою в руках. На вигляд дуже непримітну людину. Його звали Владислав Петрович Чумак.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ (звертаючись до учнівської аудиторії). Шановні старшокласники, як я і обіцяв вам, я сьогодні запросив на урок дуже цікаву і поважну людину. Знайомтеся, це – директор дослідницького інституту Владислав Петрович Чумак. Владиславе Петровичу, вам слово! Прошу Вас!

ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ. Добрий день, шановні друзі! Ех! Давненько я не виступав перед молодіжною аудиторією… (Посміхається). Треба сказати, я зараз навіть трохи хвилююсь… Не знаю, з чого почати… Як вам, певно, вже пояснив Олександр Леонідович, я працюю в науково-дослідному інституті, в якому проводяться наукові експерименти з підготовки людей до польоту в космос. Це досить важка і складна робота…

МИХАЙЛО ГРИНЕВСЬКИЙ (втручаючись в розмову). Ми собі це уявляємо.

Олександр Леонідович