Микола Бажан
Гетто в Умані
Жахтить земля, жахтить іржа і пил,
Як жар фурункулу чи виразку трахоми,
І сонце над усім – як вибух плям і стріл,
Як вибух мовчазний і тяжко нерухомий,
Цей маньякальний круг, що виплива в зеніт,
Це коло, зроджене в огні галюцинацій,
І осьмисвічники розлючених акацій
Підносять перед ним свічки убогих віт.
При корені дерев вирує й пломеніє
Плескатих одблисків рябий калейдоскоп,
І вкручуються так маленькі чорториї
У монотонний сонячний потоп.
Самум небесного страшного Ханаану,
Безодні жару, хлані мовчазні,
Що перекинулись, мов мідні казани,
На землю спалену, розпалену та пряну.
І в пил проллято, втоптано й прибито
Мозаїку з движких червоно-жовтих кіл —
То жовч живу калюжками у пил
Проллято витворне.
І звився над землею,
Як вихор, ореол палаючих корон,
Що коронують ветху Іудею,
Цей одногорбий, цей старий Сіон.
Сіон у полум'ї – і так стоїть віки
Над ним огонь кривого Торквемади,
Чи райських огнищ гострі язики,
Чи віхола пожеж, розхристана й крута.
Залізнякової порвистої ватаги…
О, пагорбе жалю, і розпачу, і згаги,