Цитаты из книги «Дев’ять кроків назустріч вітру»

Чи відчували ви запах планети? І може навчити всіх нас,

Чи відчували ви запах планети? Що кожна мить

Коли ми не усвідомлюєм час. І з дому додому летять

Коли ми не усвідомлюєм час. І з дому додому летять!

Коли ми не усвідомлюєм час.

бачать так, як ти бачиш себе сам! Якщо ти будеш поводитися, як хлопець з дивним кольором волосся, то люди будуть тебе таким бачити. А якщо ти будеш поводитися, як хлопець з класним волоссям, то вони дивитимуться і бачитимуть сміливого хлопця, індивідуальність!

рузяко, Бо там усе в крові й сльозах. Там все в болоті й гадах всяких, Позаду тільки шлях невдах. Так, звісно, звідти ти сюди прибув, І звідси злинеш кудись далі, Усюди досвід ти здобув. Це найпрекрасніші медалі. Ти їх носи з собою скрізь І йди із ними тільки прямо, А на минуле не дивись, Бо там нічого — тільки плями. І наперед не заглядай, Там теж усе брудне та сіре. Для щастя тільки «зараз» май. Воно є чисте, світле й щире.

Ти ж по-справжньому не будеш насолоджуватись моментами, якщо там, у твоїй душі, плаче якась заповітна мрія, навіть якщо ти житимеш насиченим життям. Бенедикта знову вразили сл

«А якщо мріють — не здаються», —

Ну що ж… Давай знайомитись, дорогий читачу. Хоча, знаєш, я тут подумала і зрозуміла — у нас нічого не вийде, бо так склалося, що я абсолютно нічого про себе не знаю. Ба більше, я ніяким чином не зможу нічого дізнатись про тебе. Ти, звісно, можеш мені про себе розповісти, але навряд чи я тебе почую. Не віриш? Не можеш зрозуміти, в чому справа? Ну серйозно — у мене навіть очей нема; я навіть не знаю, як виглядаю. Не знаю, чи велика я… А може, я дуже крихітна? А красива? Це знаєш лише ти. Жаль, що я не можу тебе побачити. Хто ти: дитина чи старша людина? дівчина чи хлопець? бездомний волоцюга чи найбагатша людина у світі? У мене не те що й очей, у мене рота немає (і, на превеликий жаль, вух теж). Я не людина і не тварина. Але, без сумніву, — душа в мене є, значить, порозумітися шанс теж існує. Якщо логічно подумати, то кілька фактів про себе я зможу наскребти. Але вони суто логічні: я зараз у твоїх руках; на мене дивляться твої очі; мої слова звучать у твоїй голові. Слова… Ех, слова… це єдина річ, за допомогою якої я зможу тобі розказати все, що хочу. А хіба нам з тобою треба чогось більшого? Ти ж мене для того й взяв в руки, щоб прочитати слова. А я причепилась: «знайомитись, знайомитись». Вибач, більше такого не повториться. Ти — читач, а я — книга. На тому й все. Знаєш, історія, яка описана в мені, про одного хлопця, який вміє жити. Я дуже надіюсь, що ти, коли прочитаєш її, теж навчишся. Знаю, знаю, ти можеш думати, що все це дурниці, що жити неможливо «вміти»… Але я з тобою не погоджусь. Якби я була людиною — я б жила так, як жив мій головний герой. Для мене — він вміє жити. Але ти не лякайся, нічого неможливого він не робить. Він такий же, як і ти. Проте йому поталанило — він не боїться робити помилки. Він не думає про наслідки і живе сьогоднішнім днем. Моя ціль — закласти в твій мозок зміни або відкопати з твого нутра ті істини, які ти й так знаєш, але про які забув. Повір, я знатиму, чи в тобі щось змінилось. Навіть якщо я проста книга, навіть якщо не маю ні очей, ні вух, ні носа — я тебе відчуватиму. Я добре відчуваю тих, хто мене читає. І, зрештою, коли ти дочитаєш історію до кінця — хіба ми не познайомимось? Ти знатимеш, що я в собі несу, а я відчуватиму те, що відчуваєш ти. Просто повір мені і розслабся. Отож, приємного читання, мій дорогий приятелю.