Колись давно, мені було років десять, і мама запропонувала почитати "П'ятнадцятирічниго капітана". З тієї книги і дотепер історії, пов'язані з морем мене чомусь не вражають. Що дивно – я страшенно люблю всі фільми про море, як спокійні мелодрами, так і катастрофи: "Глибоке синє море", "Титанік", "Корабель-привид", "Пірати Карибського моря", "Трикутник" (хоча в ньому моря небагато), славетний "Ідеальний шторм", який згадується в цьому романі. А от "І грянув шторм", знятий на основі цієї ж історії, я не бачила. Найближчим часом гляну і порівняю з книгою.
"Проти шторму" – це більше про людей, а не про море. І вона дуже неоднозначна. З одного боку – сухувата журналістська лексика, багата не факти і цифри і скупа на емоції та роздуми. З іншого – завдяки цій мові все викладено максимально точно, година за годиною.
Неймовірний героїзм десятка молодих, але відважних чоловіків, що врятували близько сотні людей від неминучої смерті в умовах одної з найсильніших снігових бур в історії Атлантики. Сміливі моряки, які до останнього з гідністю трималися, борючись за стихією. І це все тоді, коли ще не було ні гелікоптерів для порятунку постраждалих, ні теплозберігаючих костюмів. А за усім цим ховається величезне его і жадібність купки людей, які безвідповідально ставили під загрозу життя інших.
Хоч читати було місцями і складно через надмір сухих фактів, наприкінці мене пробрало майже до сліз.
Це історія не зовсім про море. А про силу і витривалість, про ціну життя і самопожертву. Про вірність своєму покликанню. Про надію перед обличчям смерті.