Цитаты из книги «Село не люди»

То хай чоловік думає, ким йому стати. А дівчині думати – з ким бути.

Очі одне кричать, вуста інше кажуть.

– Село повертає розуміння істинних людських цінностей.

Бачите? Гарно цвіте! Листя – і зелене, і червоне. Гілки різні – і прямі, і криві, і малі, і грубі. Оце ви і є. Культура ваша. А якою їй бути – тільки коріння знає. Оте саме, що у землі, у багнюці, без повітря, без кольорів. У чорному поті. Знай трудиться, аби гілки з листям на світ витріщалися!

Село – не люди, – відповів Ігор. – Розглядати село як скупчення людей – величезна помилка. Село – це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації

Село — це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації.

Шануй свою землю, і вона родить тобі щастя…

Я не можу жити так, як ці аборигени. — Здається, ще на шляху до аборигенів ти звав їх скарбом нації і радів із відсутності асфальту.

— Ну як ти не розумієш?! Навіщо нам зайві свідки? — Ігоре, невже ти думаєш, вони уявляють цінність того, що ми знайшли? Ти подивися на них… Примітивні… Примітивні, як таз із водою…

Денис каже. — А скажи… Ванни тільки у вас нема чи у всіх шанівців? — А нащо ванна? — Катерина питає. — Помитися, — Денис із іронією. — Щоб помитися, води треба, а не ванни, — Катерина йому, а Ігор у сміх: