наше его завжди хоче тримати нас поневоленими й нещасними. Его — це голос усередині, який завжди торочить нам: «Відкуси це один раз, випий іще один напій, викури ще один “косячок”, зроби це ще одненький раз». Але ми не наше тіло, ми не наші думки і не наше его. Ми — власники свого тіла. Ми — мислителі. Коли наша самоцінність і самооцінка високі, ми ніколи не поступатимемося голосу его. Ми — це щось значно більше, ніж нам здається.