"Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами"
(І. Багряний)
"Людину можна знищити, проте перемогти її неможливо"
(Е. Хемінгуей)
Великий українець, Іван Багряний, який на собі відчув та з гідністю витримав поневіряння, мордування та репресії, у своєму фундаментальному романі "Сад Гетсиманський" втілює в образ головного героя- Андрія Чумака- сам український народ. Сам же роман стає страшним викривальним документом сталінської доби.
Моторошній, абсурдній, садистській тоталітарній репресивній машині автор протиставляє незламну, глузуючу над своїми катами душу Андрія, одного із мільйонів тих безневинних, що сидять у тюрмах, набитих мов вулики, по всьому СРСР. Мета цієї кривавої, антигуманної машини, так званого "великого конвеєру", втовкмачити людині в свідомість її нікчемність, нічогоневартість, переконати її, що вона всього лиш "людішка", яку можна розчавити як блощицю на стіні, бо ж "в СРСР людей вистачить". Ланцюгових псів же, які чинили усі ті звірства, по-іншому як моральні виродки назвати неможливо. Принципи, якими вони керувалися для змушення людини визнати за собою злочин, якого вона ніколи не скоювала, такі ж самі садистські та абсурдні як і уся система. Ось деякі з них: "була б людина- діло знайдеться", "не важливо, що ти робив вчора, важливо, що ти міг зробити завтра" або "ліпше закопати у землю сто невинних, аніж не закопати одного винного". Слідчі також часто цитували одного із російчьких класиків: "якщо ворог не здається- його знищують". Залізний принцип, об мури якого розбиваються у щіпки усі моральні устої, принципи гуманності, правосуддя і саме головне- права ЛЮДИНИ. Право на власний голос, на справедливість, на право бути почутим...Та куди там...В умовах сталінського терору, геноцидів, всесоюзних чисток, коли життя людини вартує одній кулі, голос кричущого- всього лиш пустий звук, ніщо. Закон повного беззаконня- ось основний регулятор взаємин між ув'язненними та тюремною адміністрацією.
"Людина — це найвеличніша з усіх істот. Людина — найнещасиіша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот",- так стверджує автор на сторінках книги і поступово доводить кожну із тез. Прикладом для доведення першої є головний герой твору- Андрій Чумак, який проходить у тюрмах усі кола Дантового пекла. Андрія точить зсередини важка думка, хто ж його зрадив, пізніше, внаслідок підлих маніпуляцій слідчих, його волю підкошує усвідомлення зради коханої дівчини. Проте він знаходить у собі сили вистояти. Вистояти не дивлячись ні на що. Бо за його твердим переконанням, "ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламаною душею, аніж повзати на колінах і вмерти двічі — морально й фізично".
Сам роман "Сад Гетсиманський" став гімном Людині, яку можна знищити, проте перемогти або зламати неможливо. Душа автора кричить, розривається на сторінках книги до щемління у серці: "Мушу! Хто зрозуміє це слово?! Тому я зціплюю зуби, нагинаю голову й іду до кінця призначення... Серце кожного поета і романтика мусить іти на Голгофу".
------------------------
"Мы есть. Мы были. И будем мы. И Отчизна наша с нами"
(И. Багряный)
"Человека можно уничтожить, но нельзя победить"
(Э. Хемингуэй)
Великий украинец, Иван Багряный, который на себе почувствовал и с достоинством выдержал скитания, пытки и репресии, в своем фундаментальном романе "Сад Гетсыманский" воплощает в образ главного героя- Андрея Чумака- сам украинский народ. Сам же роман становится страшным разоблачающим документом сталинской эпохи.
Жуткой, абсурдной, садистской тоталитарной репресивной машине автор противопоставляет несокрушимую, смеющуюся над своими катами душу Андрея, одного из миллионов тех невиновных, которые сидят по тюрьмах, набитых словно ульи, по всему СССР. Целью этой кровавой, антигуманной машины, так называемого "большого конвейера"- вдолбить человеку в сознание его ничтожество, ничегонестоимость, убедить его, что он всего лишь "человечишка", которого можна раздавить как блоху на стене, ведь "в СССР людей хватит". Цепных псов же, которые совершали все те зверства, иначе как моральные уроды назвать невозможно. Принципы, которыми они руководились для того, чтобы заставить человека признать за собой преступление, которого он не совершал, такие же садистические и абсурдные, как вся система в целом. Вот некоторые из них: "был бы человек- дело найдется", "не важно, что ты делал вчера, важно, что ты мог сделать завтра" или "лучше закопать в землю сто невиновных, чем не закопать одного виновного". Следователи также часто цитировали одного из росийских класиков: "если враг не сдается- его уничтожают". Железный принцип, о стены которого разбиваются в щепки все моральные устои, принципы гуманности, правосудия, и самое главное- права ЧЕЛОВЕКА. Право на собственный голос, на справедливость, на право быть услышаным...Да куда уж там...В условиях сталинского террора, геноцидов, всесоюзных чисток, когда жизнь человека ровна одной пули, голос кричащего всего лишь пустой звук, ничто. Закон полного беззакония- таков основной регулятор взаимоотношений между заключенными и тюремной администрацией.
"Человек- величайшее из всех существ. Человек- несчастнейшее из всех существ. Человек- подлейшее из всех существ",- так утверждает автор на страницах книги и постепенно доказывает каждую тезу. Пример для доказательства первой- Андрей Чумак, главный герой произведения, который проходит все круги Дантового ада. Андрея точит изнутри тяжелая мысль, кто же его предал, позднее, из-за подлых манипуляций следователей, его волю подкашивает осознание предательства любимой женщины. Но несмотря на это он находит в себе силы выстоять. Выстоять не смотря ни на что. Потому что за его твердым убеждением "лучше умереть один раз, умереть гордо, с несломленной душой, чем ползать на коленях и умереть дважды- морально и физически".
Сам роман "Сад Гетсыманский" стал гимном Человеку, которого можна уничтожить, но победить или сломать невозможно. Душа автора кричит, разрывается на страницах книги до щемления в сердце: "Должен! Кто поймет это слово?! Потому я стискиваю зубы, нагибаю голову и иду к концу назначения...Сердце каждого поэта и романтика должно идти на Голгофу".