Напевне, це поки що найгірше, що я читала в Роздобудько.
Якось непереконливо, неприродньо, та взагалі не проймає ця історія "приреченої".
Щось на кшталт Вероніки у Коельо, тільки в іншій іпостасі. По-перше, не вразила реакція героїні на хворобу. Якось занадто спокійно вона прийняла смертельну невиліковну хворобу. Історія з телефоном - це друге, що викликає в моїх думках слова "не вірю!". Закінчення, як на мене, якесь обірване, твір логічно не завершений... Не знаю, чого я очікувала. Але точно не цього. Книга підходить для читання нудними вечорами)
Тому 3.