Отзывы на книгу «Пуговица»

Надзвичайний твір Ірен Віталіївни.

З превеликим задоволенням перечитала його спеціально аби освіжити у пам"яті перед прочитанням продовження "Гудзик - 2. Десять років по тому".
По сюжету, ми знайомимося з молодим, перспективним режисером Денисом Северином, який розповідає нам історію свого життя та кохання. Починаючи ще з юних студентських років. Його знайомство з Єлизаветою Тенецькою, щире кохання без відповіді з її боку, бажання щось змінити у своєму житті (як наслідок - служіння в армії, Афганістан, повернення додому, виїзд до провінційного містечка, робота за освітою на державу, створення власної фірми та інше). Нова зустріч з Єлизаветою, Знайомство з Лікою (донькою Лізи), шлюб, життя з Лікою з любов"ю до Лізи...
Гострота починається від моменту, коли Ліка дізнається про оту любов Дениса до Лізи, книга ковтається за дві секунди, з перервами на виписування цитат. Читача накриває дев"ятий вал і він не може думати ні про що, крім того, що відбулося у творі. Так було зі мною три роки тому, коли прочитала вперше і три дні тому, коли прочитала повторно.
Мене глибоко вразили події, які відображені у творі. Я щиро співпереживала Ліці, хотіла натовкти писок Денису і виселити на місяць Тенецьку...
Сказати, що мені сподобався твір - нічого не сказати, я була зачарована ним, коли дізналася про продовження стрибала під стелю від щастя. Тоді хотіла радити усім, аби прочитали, тому як саме з цієї книги почалася моя любов до творчості Ірен Віталіївни Роздобудько. З тих пір нічого не змінилося, я так само раджу - читайте, особливо ті, хто любить творчість автора та глибоко вражаючі історії.

С одной стороны - будто бы печальная история о дважды неудавшейся любви, измене, предательстве и душевных скитаниях. А с другой - все же скорее история поиска себя, блуждания в лесных зарослях в горах своей души. Весь текст пропитан болезненным надрывом, что не дает героям наконец успокоиться, найти свою тихую пристань. Да и сами персонажи явно не стремятся обрести некую гармонию - им явно проще страдать, вращаться в своей неприкаянности, ныряя с головой то в работу, то в алкоголь.
В общем, неплохое сочетание психологически напряженной драмы с несколько пошловатыми для такой серьезности мотивами в духе торжествующей случайности (любовь к матери и к дочери, обнаруженной фотографии пропавшей девушки в Черногории, ежевичное вино и так далее).
Просто нужно помнить - у каждого в жизни может быть своя пуговица, подскользнувшись на которой, можно пустить свою жизнь под откос.

Это как неожиданно попасть под сильнейший ливень. Мгновение - и на тебе ни одной сухой нитки. Это не постепенное проникновение, понимание, обвалакивание, как иногда бывает, когда читаешь интересную книгу. Это - раз и все, и ты в ловушке. Где-то со второй страницы после слов "Я умерла 25-го сентября 1997-го года..." вдруг и сразу понимаешь, что из этой истории тебе уже не выпутаться...
Странно, но внятнее я даже рассказать не смогу. Внятнее - это разложить историю по полочкам. Но это история любви, страсти и безумия. И если ее разложить по полочкам, останется обычный роман. Каких миллионы. Но прочитав, ты точно знаешь, что этот роман особенный. Ливень. Сильнейший ливень. И ни одной сухой нитки...

Час іде, а Роздобудько читається, як і 6 років тому - легко і без завищених очікувань. Я знаю, что буде сюжет, я знаю, що буде хороша мова і цікаві імена.
Ірен - це як стара добра подруга з іншого міста, з раннього дитинства, загадкова і смалить довгі цигарки. Кожного разу вона розповідає тобі історію настільки відверто, нібито це сталося з нею самою, в кожному герої - вона. І прибріхує. Але ти знаєш оцю її тягу до містики, до передбільшувань, п*єш каву, слухаєш оце розтягнуте і з напівмороку, відмічаєш про себе "художні перебільшення" але думаєш :"Нехай, нехай". Тобі ж цікава ця історія. Про богему, про гори, про кохання. Про биття головою в стінку в кінці-кінців. Про дорослішання і переломні дев*яності, коли ти ше була в пелюшках і цього всього не застала. А потім, коли в кадрі твого особистого фільму з*являється руда дівчина - ти погоджуєшся з своєю слабкістю, але розумієш, що поганою ця книжка бути не може.

...

Книжка хороша. Початок і закінчення як завжди стають напівдорозі. Ти ще можеш пів годинки посидіти і подумати, як було б логічніше закінчити цю історію, але щоб не зламати її шарму. І розумієш, що ніяк. Ірен тебе обскакала.

...

По сюжету книжки. Ну сюжети вони з життя, правильно - хоча б трошки. Так от...Мужики...Ну вони звиздець дивні створіння=)

Мне нравится творчество Ирэн Роздобудько. И все же, если судить объективно, эта книга слабее тех, что я читала раньше, но написанных позднее. Это одна из ранних работ автора, и это чувствуется.
Есть в этой книге нечто наивное и неправдоподобное. Главный герой, Денис, очень экзальтированный персонаж, и ведет себя скорее как тургеневская барышня, а не как молодой человек, пусть и впервые влюбленный, да еще и в женщину старше себя. Его поведение местами было настолько диким, нелогичным и не похожим на мужское, что я не поверила в этого персонажа. Лика еще более странный персонаж. Ее появление в романе и весь образ этой девушки позиционировался, как нечто мистическое, даже ангельское, но на самом деле она получилась девушкой со очень большими странностями, даже скорее отклонениями. Лика не может сама о себе позаботиться, а иногда даже не понимает, где она находится, и что с ней происходит. Это ну совершенно не умиляет. А вот ее мать, Елизавета Тенецкая, хоть она и стервозная дамочка, наоборот, получилась очень яркой и живой. В некоторые моменты ее даже хотелось треснуть чем-то тяжелым, чтобы она перестала вести себя так. Хотя, как я уже говорила,страдания Дениса у меня тоже сочувствия не вызывали. Не могу себе представить хоть одну женщину, которая смогла бы влюбиться в мужчину, который вел бы себя подобным образом. А некоторые его черты характера и поведения даже не сочетались друг с другом.
Сюжет очень простой, в чем-то даже банальный, но описана эта история очень красиво и поэтично. Так что, если воспринимать сюжет скорее как сказочный, то книга мне понравилась.