Цитаты из книг автора «Игорь Коляда»

У своїх спогадах, автобіографіях В. Сосюра неодноразово наголошує на непосидющій вдачі свого батька – Миколи Володимировича, вихідця із селян. «Батько мій за походженням (чоловіча лінія) француз, – правильно прізвище «Соссюр», навіть з префіксом «де». «По жіночій лінії батько був карачаєвець і українець, по чоловічій теж українець. Вуса в нього були довгі, козацькі, запорізькі вуса! Задумливі, ніжно-суворі, світло-карі очі, орлиний ніс, високий лоб, тонкі брови. Він був стрункий, широкоплечий, з грудьми богатиря, трохи зігненими кавалерійськими ногами; ходив він ледь сутулячись і завжди дивився трохи вниз. Батько також учився… Він писав вірші й малював. Він був спокійний, мовчазний, чудесно малював, особливо аквареллю, пейзажі і любив малювати людські обличчя. Грав на гітарі і під її задумливий, срібний акомпанемент співав задушевних українських пісень. Писав вірші, але більше сатиричні».

Опера М. Лисенка була поставлена аматорами. Скільки вони тоді працювали разом з Михайлом Старицьким! Були і режисерами, і диригентами, і концертмейстерами, і суфлерами, ба навіть художниками. Репетиції… Щоденно, по кілька годин. Відтворення побутових картин, одяг, бутафорія – все йшло ніби гаразд, от тільки партія старого Пацюка ніяк не вдавалася. хто тільки не брався за її виконання! І яким же щастям стало для товариства повернення С. Габеля з Парижа. Станіслав Іванович, який народився в маєтку Дудари поблизу Канева, знав багато українських пісень, цікавився історією та побутом України. Він наполегливо взявся за працю і створив чудовий образ запорожця. «Постанова «Різдвяної ночі» була таким видатним явищем у нашому літературно-мистецькому житті… враження одержано було свіже

компетенції між новоствореними земськими, підкоморськими і гродськими судами

Поступово зміцнюючи свою владу, К. Розумовський почав самостійно призначати полковників, хоча ще з часів царя Петра І такі призначення вважалися справою імператорського уряду. Немає сумніву і у тому, що під впливом гетьмана в Україні-Гетьманщині з’явився й царський указ від 13 січня 1752 р., який підтвердив усі попередні заборони щодо поширення на українців холопства з боку будь-кого. Новий указ у рішучій формі заборонив, «чтоб малороссиян никто, кто б какого звания и достоинства ни был… никакими образы вечное холопство не укреплял… будет же кто на них хотя какие крепости и письма имеют, оным быть недействительными; а ежели кто от того времени дерзнет в противность оных указов с малороссиянами поступать, с теми будет учинено как явными преступниками и ослушниками указов…» Також без дозволу гетьмана заборонялося арештовувати українців, окрім карних злочинців. Показовим стосовно цього є розпорядження К. Розумовського від 1760 р. про утворення при гетьманові особливої контори для прийому прохань, листів і документів.