Цитаты из книги «Львів. Кава. Любов (збірка)»

Зрештою, застояне озеро рано чи пізно обов’язково перетворюється в болото, а з болота чистої води вже й не нап’єшся.

Львів’яни вільні у своїх думках, у почуттях, в уподобаннях.

Львів, Львів, Львів… Це місто ніколи не відпустить тебе, якщо ти хоч раз там побував. Це місце-казка, це місто-чари, це любов, і кава, і шоколад, і незмінні підбори, підбори, підбори… Навіть у мороз і на кризі. Це незмінне звертання по-львівськи «прошу пана», і «то є перша кляса», коли щось до вподоби. Той, хто не бував у цьому старому місті, ніколи не збагне душу України.

Я кохала так сильно, що була готова небо під ноги прослати, тільки б тобі затишно ходилося, сонце в голові поставити, щоб тільки для тебе світило і тебе зігрівало

Так буває, Адаме. Живе людина, живе. А потім щось обривається усередині, немов у годинниковому механізмі, – і все. Зупинка. Адаме, тоді нічого не рятує. Ні робота, на якій просиджуєш ледь не до ночі, ні подруги, ні безхатьки, яких годуєш канапками, ні штучні ліхтарики, до яких тулиш руки, щоб зігрітися, бо рукавички забула колись у його машині, а тепер

слова Івана Багряного: «Ми не дискутуємо. Він доводить, що походить від мавпи, а я хочу походити від Бога».

Якщо чоловікові подобається жінка, для нього немає нічого неможливого.

Одного разу ти випадково розчавив мене. Велика, мудра й геніальна людина просто не помітила дрібної комашні під ногами. Ти уявити собі не міг, що й мурашка має душу, серце і повну криницю сліз, заповнену зневаженим коханням. «Любов довготерпить і все пробачає». Так каже моя мама. Тепер я знаю, що не все. А може, тоді це й не любов. Моє кохання було високим, як найдовший літній день, і вірним, як тінь, що завжди поруч. Воно літало попід хмарами й було вище неба. Воно розганяло негоду вітром пристрасті, коли буревій вирував над твоєю головою і затуляв зорі. Моє кохання ходило землею і збирало нектар з квітів для твого натхнення. Воно клало під ноги гірські едельвейси і, як цвіт папороті, здійснювало мрії. Моя душа вимагала небагато: трішки тепла, трішки поваги, трішки любові. Одного разу в твоєму житті з’явилася

кав’ярні на Староєврейській завжди затишно, хоч і велелюдно. Зазвичай тут збирається богема міста

просто було цікаво одне з одним і хотілося слухати голос, бачити очі, ловити ті обережні нюанси симпатії, які зароджувалися саме зараз. Не відчували незручності через те, що гуляють отак без діла і що взагалі бачаться вперше та що пасувало б зберігати дистанцію чи поводитися обережніше. В обох було враження, ніби знаються багато-багато років та не мусять пояснювати одне одному, навіщо зустрілися сьогодні і чому йдуть поряд. Усе відбувалося якось так природно, само собою, без незручних пауз у розмові, без штучних компліментів, натягнутих зауважень чи пошуку тем для розмови. Вже за дві години спілкування та прогулянки доріжками