Цитаты из книги «Мистецтво любові»

Коли я люблю, віддаю себе, коли проникаю в іншу людину, я віднаходжу себе, відкриваю себе, нас обох – я відкриваю людину.

Любов – це акт віри, і якщо людині бракує віри, їй бракує й любові.

Любов не є результатом адекватного сексуального задоволення, а от щастя сексуальних стосунків – і навіть знання так званих сексуальних технік – є наслідками любові.

Любов – це діяльність, а не пасивний вплив: у ній треба «перебувати», а не «впадати» в неї. Загалом активний характер любові можна описати твердженням про те, що любов переважно означає давати, а не брати.

Дитяча любов дотримується принципу « ».

Справжнім є тільки те, що всередині; зовнішнє є реальним тільки залежно від моїх потреб, а не своїх власних потреб чи якостей.

Дуже часто, якщо чоловічі якості чоловіка мають слабкі прояви з тієї причини, що на рівні емоцій він залишився маленькою дитиною, він намагатиметься компенсувати їхній брак надмірним акцентом на чоловічій ролі у сексі. Як наслідок, з’являється Дон Жуан, котрому треба доводити свою чоловічу майстерність у статевих стосунках, бо йому бракує впевненості у своїй мужності в характерологічному сенсі. Якщо ж брак чоловічих рис є більш суттєвим, основним – і викривленим, – їхнім замінником стає садизм (застосування сили). Ослаблення або викривлення жіночої сексуальності перетворюється на мазохізм або бажання підкорятися.

повага є можливою тільки тоді, коли я досягнув незалежності; якщо я можу стояти і ходити без підтримки, без потреби домінувати та використовувати когось іншого.

Любов між дорослими передусім означає задоволення душевних потреб іншої людини. Відповідальність могла б легко опуститися до домінування і власницького інстинкту, якби не третій компонент любові – повага. Вона не є страхом чи благоговінням, згідно з коренем цього слова (respicere – «дивитися на когось»[12]) це означає здатність бачити людину такою, якою вона є, усвідомлювати її виняткову індивідуальність. Повага означає зацікавленість у тому, щоб інша людина зростала й розкривала свою особистість. Отож вона передбачає відсутність експлуатації. Я хочу, щоб той, кого я люблю, ріс і розкривався заради себе самого – по-своєму, а не для того, щоб мені служити. Якщо я когось люблю, то відчуваю себе одним цілим із ним – але з таким, як він є, а не з таким, якого я хочу бачити об’єктом свого використання. Зрозуміло, що повага є можливою тільки тоді, коли я досягнув незалежності; якщо я можу стояти і ходити без підтримки, без потреби домінувати та використовувати когось іншого. Повага може існувати, тільки ґрунтуючись на свободі, як співається у старій французькій пісні – l’amour est l’enfant de la liberté[13]. Любов – дитя свободи, а не домінування.

Людина, котра любить, відповідає. Життя її брата – не тільки справа останнього, це і її справа теж. Вона відчуває відповідальність за своїх побратимів так само, як почувається відповідальною за себе.