Почався день, – працює – розвізник.
Дійсність – нову подобу – й борозну.
Інший – розподіл, – ціль» терен, – зразок.
Антени, що – прозорість – без ознак.
 
 
Канон – помер, нехай – живе канон? —
Майбутнє – в закутку – в відрі – куня.
Закон буття: черговий – хід конем?
В мутацію рух – кісткових тканин? —
 
 
Не рідко – вистачає – й напівзахід.
Й величина критична – показуху.
Й матерія, яка – у ночвах – кисне,
 
 
Щомиті – в цілість – й найдрібніші кусні,
Щоб – сила, – ще без обрисів, – бугай»
Як – дух, що – існування апогей.
 

 
Вряди-годи й найглибше місце – в брід.
Чаклун – пантрує, та – коня – оброть.
Лежить – розкидане – навкруг – добро.
Лише торкнув, як звідти – морок – пре —
 
 
Й заковтують – площини ненаситні.
І марні – зойки й лементи – надсадні.
Будівлі – на кістках – ростуть – висотні.
Й рятівники – на кілька кальп – відсутні.
 
 
Та – рідко – динозаврами – оздоби
Минулого – в закляклім – можна здибать.
Хоча і тут – дозорці одноокі —
 
 
Пильнують, щоб – ніхто, – й одразу – ікла,
Забувши: пам’ять – зародки – і в склі. —
І ключ – нащадкам – інколи – й циклон,
 
 
Що – шапокляки – всіх часів з-за клунь.
 

 
Калата серце: навпростець – крізь стіни.
Дівча – в трикутниках – пасе тритонів.
Сплеск, – й дотиком – єство – несусвітенне.
Усесвіти – із верчиків – з каштанів.
 
 
Уздовж хребтів, – як Морзе, – спалах скіпок.
Навшпиньках – вухо дійсности – з окапин.
Споруджують – з пелюсток – телескопи.
У особисте – з величин сукупних.
 
 
Кутасті форми – світанковий тральник.
З балькона – ручка – в надсвіти – вітрильник.
Вправляються – атлети – уздовж нюху,
 
 
Долаючи – глухі кути, що – нехіть. —
Нутро – тріпоче, – із легень – намет.
И вічність – як мильна бульбашка – лиш – мить?
 

 
Міняє листя – дихальця – і плевру.
Казан, що – дійсність, всі – ознаки плову.
Біжать – один – повз одного – квапливо.
Життя – дола пороги – самоплавом.
 
 
Нутро – поволі – туф – і цельофан.
Над горами – на ліктях – небо – фен.
Малих – у парках – теквандо – й кунґфу.
М’якою – лійкою вікна – Грифон.
 
 
Серед будівель – мига – плоскогір’я.
Дідок з балькона – з келишком кагору —
Світ спогляда, – сипку ефемериду. —
 
 
Скрізь – веретенце й мушельки – природа.
Й свідомість, – рештки, – затонулий сейф,
Що – не гора, – на Ґенератор сяйв.
 

 
Весна. Працює пароохолодник.
Свідомість – вправи – спогляда – пілотні.
Дрібочуть – ноги – бльоків монолітних.
На помах – й світ – аеростатом – ладний.
 
 
Між формами – ознаки боротьби.
Хлоп’я – на хмарі – у руці – обух.
З трибун – багаття – до нутра – рябе.
Янгол – кодолу, що – порон, – руба.
 
 
Вагань найменших – те, що буде – потім.
Аби лиш – зараз – хвилі – не проспати.
Маляті – жінка – лагодить – підгузник.
 
 
Навколо – цвіту – пуп’янки фугасні.
Й за самокат^[1], – схопивши – джерело,
Подорожують – шкети – горілиць.
 

 
Буяє – форм перехідних – квітник.
В повітрі – книжку, – горілиць – юнак.
Ще – бульбашок – меридіани сну, —
Й – за вітром – і водою – наносне.
 
 
Вздовж річки, – усім містом – й ген, – липняк.
Майдан, – на показ – бучно, – викопне.
За натовпом, – сполоханий курник, —
З трибун святкових – боз, троянди, хну.
 
 
Фасади – знов – тенденцію – в домірне,
Хоч – не бракує – й ухилів – в примарне.
Під мостом – ділять – волоцюги – здобич.
 
 
Дідок – із песиком – до лавки – диба.
Поволі – крок – чи в шал – буття сезон,
Що, – дар живих, – долонею – сльозу.
 

 
Тло звук з криницями – й випростувань плацдарм.
Вир перетворювань, що – м’ясорубки – з дір.
Пісок. З мулетою – літає – матадор —
Вже над ареною, де ще – кривава дерть.
 
 
Згорнулося повітря: з рур – червоний твід, —
І сигнальних лямп – пано – на кілька тисяч ватт.
Крізь душі – і тіла – посіялось – нове.
Викопний – відсвіт, – хрящ – колись підземних вод
 
 
Тугішою – енергія – виходить – з нурту,
Змітаючи – ласти, – тупе, глухе й інертне.
Брандспойти, які – і свідоме, й – підсвідоме.
 

 
Світ втратив мову – й перейшов на миґи.
Над клюмбою – спалахують – комахи.
Для дійсности- крізь рурки- допомогу.
Вся фльора – на флюоресценсні смуги.
 
 
Скакалку – й дзиґлик – в мандри – неврастенік,
Шлях найкоротший – крізь – найгрубші стіни.
Бо форми існування – безнастанно, —
Й метану бульки, що – хребет – і втому.
 
 
А тут ще – недовтілені – піщини,
Що – серце, – і нестерпний напад – щему.
Та – сенс – нутро, – серед ущільнень – оптик:
 
 
За карк – буття – вхопив – рухомий клаптик —
І, заки – хтось – колись – паліятив, —
Вже зараз – в усі напрямки – літа.
 

 
Вікно. У циліндричній вазі – кали.
Геть – поскакали – ті, що – вже – ніколи.
Рука – в руці – передає – півкулі
Землі – з зародженням – вітрил – наскельних.
 
 
Хаос, – цупкого повсякденна – в’язень, —
Прокинувся – й на шворочку – дієзи.
Й предмети – німби, крізь які – мерлюзи,
Де існування – з дір – без фільтрів – лізе.
 
 
Від кісточок, – форм надбудову – здувши, —
Йдуть – від двоногих – вже – самі підошви —
Стежками, що їх – жужмом – й ігуани.
 
 
Котрі – одбігли – сну – і гігієни,
Хоча і їм – дороговказ – звиса:
В маленьких зграйках – з неба – івасі, —
 
 
Єдиний, хто – незмінно, – арлекін,
Що, за містки освітлення міське,
Серпа держалко – міцно – в кулаку.
 

 
У цей світ – ніжний усміх – порцеляни:
Перед пастушкою закоханий – коліно.
Висока зачіска – і на долоні,
Вперед простягненій, – вахляр зелений.
 
 
Запілля, – тло, – квасоля тичкова.
З-під черевичка – хвилі річкові.
Закам’яніле – міниться – й пливе.
І легіт, – дві-три рисочки, – траву.
 
 
Й на ній – хмизин тоненьких, – стрічка, – в’язку,
Що – широчінь, де і для двох – завузько.
Саме повітря – лиш для цих  причали,
 
 
Й вуста навколо з порожнин, – і чола.
В буття осердя – усміх-ехолот —
У іскру, яку – т- й тлін – не поглина.
 

 
Пам’ять – набік – і довбню, – і довбило.
Дитячі крочки – в туркусове – й біле.
Перемістились – хмаросяги болю —
До кістяків, що – тіточок – дебелих.
 
 
Безногий спогад – б’є себе – у груди, —
Перехідного – нетривкий порадник.
Паленці – в світло – скрізь – шукають броду
Від гуманоїдів – й світів гібридних.
 
 
І свідомість – ножицями – костюмер,
Який – під лід – кілька століть – тому.
І домовичок, – в кіш – гуню – і клапаню^[2],
 
 
І грішми – серед – дійсности лушпиння.
І йому – допомагає – з псом – довгань —
За одноденками – в вир – навздогін.
 

 
Ще – колесо, що – зменшує – резерви.
Здається – змиг, і дах – над світом – зірве.
Та – крізь нутро – вряди-годи – і цезура,
Де чути – й спілкування інфузорій.
 
 
В повітрі – самі сходи – і поруччя.
Впритул – канали – й стіни – межиріччя.
З пустелі – лише часом – вир гарячий,
Який – вугіллям – почуття – і речі. —
 
 
Й свідомість- в тіні – з кухликом – Цірцея —
Із хлібних кульок – корабель – моцує.
Душа – на вітрі, самі – шати – сяють. —
 
 
Й серпанок слів, що – зблискують – росою.
Відходить тлін, бо час – напосіда.
Хоч – покищо – сади, сади, сади.
 

 
Той, хто – лічив, помер, а птах – кукука.
Жують – хто – ґуму, а хто – листя коки.
Пелюстка плаче, і озон – на скалку,
Біля вокзалу – безпритульних кілька.
 
 
Красунечка, – на грудях – пектораль, —
У пальчиках – півверчика морель.
За нею – назирцем – у джинсах – троль, —
Із ресторану – з крабами – таріль.
 
 
Крізь – тропіки квіткарні поруч – клівер.
В чекальні – спеку – вентилятор – мляво.
Задуха – світ – вмикає – й вимика.
 
 
Не з хмаросягів – місто, – з макітер. —
Мандрує скло, аж осетри – з гітар.
Дном хлопцям – біля каси, де – квитки,
 
 
Об ноги треться, щоб – взяли, – котко —
Й знов порожньо, крім – трьох очей – в кутку.
 

 
Під землю – час – стрілки і циферблат.
Прорив – в бутті, і все – назад – в табльо.
Лишилось – тільки – декілька приблуд,
Що – мікроклімат, де – на кістку – зблід
 
 
Світ. – Й обрій, – хоча й тяжко хворий, —
Все ширші кола, щоб – стрімкіше – в вирій.
Бож – крізь матерію – скрізь навстіж – двері,
Що – ополоники, – ущерть – навару.
 
 
І кожний – шкутульгає – навмання,
Не знати, чи клубочення – мине,
Адже серпи – ворушаться – зі споду, —
 
 
Й не видно, з яких вимірів – нападник.
А покищо – геть – з лусок, плазми, шкір, —
Заки – усіх – новий годинникар.
 

 
На підвіконні – на тарілці – груша,
Яку – кружалами – промінчик- ріже.
Дерева – позбуваються – мережив.
Стоїть – на брамі – міжсвітів сторожа,
 
 
В майбутнє – хоботи зануривши – й в минуле,
Де – знов – з початку – все криве – й змарніле.
Й від первісних площин – самі тунелі.
Вітри – нові критерії – в аналах.
 
 
Ворушаться – ще без ознак – істоти —
Нові, що – пробують – на ноги – стати, —
За милиці – і первні, і пластиди. —
 
 
Й на шию й груди – шалик – від застуди,
Тіка, – хутчій від світла, – тлін-страшко,
А то – ще в пил – й його – космічний шкіц!
 

 
У просвітку, що – надсвіти, – хмелина,
Артерія, що – зібгана колона,
Де мармур – переходить – в порцеляну, —
В ляґуні – острів – на краю відлуння. —
 
 
Меридіяни – теж – свої гормони,
Що улягають – атмосферним змінам.
Єдині товтри, що – каркас імунний,
На прапорці неонові – в тумані. —
 
 
Вбік – цятки – розпочавсь – новий процес.
Шукач – стискає – мінерал – в руці,
Який – вітрилом – краєвид пустельний,
 
 
Де – мить тому – ще дендропарки – й штольні. —
Та – з ворохобників хтось – з вітром – пакт,
І дійсність – знову – докорінно – спектр.