Отзывы на книгу «Крила кольору хмар»

Немає часу сумувати – життя продовжується, брате
В безсиллі руки опускати – життя продовжується, брате
Тобі не треба забувати, життя продовжується, брате
Життя продовжується, брате, ще буде час перемагати
Я клянусь, я здіймусь я навіть з попелу відтворюсь
Ти лише тільки повір, я коли треба повернусь
Я тобі в цьому клянусь, клянусь!
(с)"Хорта"

Та й що сумувати - у житті завжди може залишитися привід для гарного настрою. Наприклад, можливість прочитати нову книжку від чудового творчого тандему двох улюблених письменниць.
Я звикла не пропускати новинок від Дари Корній. Мене завжди притягує магнітом колорит цих книжок, їхня мова, живість героїв, магічність і водночас життєвість ситуацій, у які вони потрапляють.

Це друга книжка Дари Корній, написана у співавторстві з Талою Владмировою. Першу, що називається "Зозулята зими" я прочитала в лютому 2014 року. (рецензія)

Тоді я ще не знала, що це був один з останніх місяців до того, як моє життя зміниться назавжди через обставини, що від мене ніяк не залежали.
Та одне залишилося незмінним - я так само з нетерпінням чекаю новинок від Тали Владмирової й Дари Корній, стараючись в будь-якому випадку прочитати їх, навіть коли нема шансів прочитати на папері й придбати в колекцію.
Ще жодна книжка, яка вийшла з-під пера Дари Корній не розчарувала мене - вона завжди творить в своїх книжках окремий світ - такий знайомий і такий незвичайний! Що стосується "Зозулят зими", то від них я була просто в захваті, адже ця книжка написана незвичним стилем - від першої особи багатьох різних персонажів.
Книжка "Крила кольору хмар" не стала виключенням в списку моїх улюблених книжок з сучасної української літератури. Вона вище, ніж просто книжка про життєві проблеми чи про пригоди. Вона більше, ніж те, що зараз прийнято називати young adult. Але вона й незвичніше ніж просто роман для дорослих. Як і вищезгадані "Зозулята зими", ця книжка для мене є зразком українського магічного реалізму - того самого магічного реалізму, який ми можемо зустріти у творах Габріеля Гарсії Маркеса, Хуліо Кортасара й Карлоса Руїса Сафона. Тільки дуже своєрідного магічного реалізму.
Якщо ви ніколи не були у Львові, як я, ви точно зможете проникнутися атмосферою цього давнього міста, яке бачило на своєму віку багато різних країн, війн, режимів та змін, але залишилося живим та особливим.
Ви познайомитеся з дуже цікавою дівчиною Аделаїдою, чи то Адкою, Адусею, Адочкою, яка праціє офіціанткою в нічному клубі, а насправді є донькою одного з чистокровних сірих янголів, що їх колись скинули з небес, але й з темними їм виявилося не по дорозі... це звісно, спойлер, але ж ви з першої сторінки зрозумієте, що Ада незвичайна дівчина, тож вибачте мою відвертість.
А ще, мені як людині, що читала "Зозулята зими" було приємно знову зустрітися з Інною - енергетичною вампіркою з особливою манерою говорити. Це ніби зустріч зі старим другом посеред незнайомого міста на іншому боці світу.
Я особисто впевнена, що кожна людина від народження має крила. Головне не дати життєвим обставинам ті крила забруднити чи, не дай Боже, обірвати.

Звісно, я раджу читати цю книжку:
По-перше, тим хто цінує сучасну українську літературу та слово;
По-друге: всім тим, хто шукає розради у скрутному становищі.
По-третє, всім тим, у чиї руки потрапить ця книжка, бо це - шматочок щастя, який дістається не кожному, маленьке сонце на темному обрії. Після прочитання цієї книжки на душі стає тепло.

Окреме дякую обом авторкам за епіграф з творчості запорізького гурту "Хорта". Дива не буде... якщо не діяти, звісно. А от якщо діяти й вірити, дива відбуваються на кожному кроці. Головне їх бачити. І пам'ятати, що Богу видніше, що для нас краще. І ще важливо, зробивши вибір, ніколи не шкодуйте про нього! Адже це ваш вибір. Ваш шлях. Ваше життя. І нехай супутниками у цій дорозі для вас будуть книжки. Такі щирі, повчальні й захоплюючі книжки, як ця.

В данной книге рассказывается о девушке Аделаиде. Всё своё детство она провела с бабушкой, считая отца мёртвым, а маму вовсе чужим для неё человеком. И даже не подозревала, что родилась в семье ангелов и стала, по сути, изгнанницей, серым ангелом. Авторы описали тот самый переломный момент, который кардинально изменил её жизнь и вообще многие представления о мире.
Когда я впервые увидела эту книгу, мне захотелось сразу же её купить, ибо было неимоверно интересно всё же узнать, что собой представляет книга, которая считается украинским магическим реализмом. В начала мне было откровенно скучно, ибо всё было невероятно затянуто, но уже со средины книги мне становилось куда более интересно и никак не могла дождаться момента когда же узнаю, чем закончится книга и каким будет её выбор. Стоит так же заметить, что в этом романе неимоверное количество разных притч, рассказов о древних Богах. Настолько красиво описывался Львов.. это было неимоверно атмосферно и казалось, будто ты уже неоднократно бывал там сам :) В целом, книга мне понравилась и я не жалею о потраченном на неё времени)

фантастика? Та ні. Радше реальне життя крізь призму фантастики. Книга про те, як живемо і як варто жити. Скільки часу ми гаємо на всілякі дурниці! життя сучасної людини - це побут. А про душу ми забуваємо. Письменниці виклались наповну. Мені часом здавалось, що головна героїня втомлюється разом з ними))) Не достатньо просто ходити до церкви, треба вірити. Мало просто жити разом, потрібно любити. Усе потрібно робити з душею, самовіддачею, і несамовитою ретельністю. Безвідповідальність обертається проти нас. Продажність нас вбиває. Реальнісь і ніякої тобі фантастики. А книга направду МІСТИЧНА))) хоча... Ми усі маємо своїх янголів. А колір їхніх крил залежить лиш від нас самих.

Від'їжджаючи з рідного міста , я не могла не взяти з собою пару книг. Зайшовши в книгарню , захотілось придбати щось наше і сучасне. За творчістю Дари Корній слідкую давно , а "Гонихмарник" - улюблене творіння авторки. І мабуть, це ключова проблема...
Я не можу не зрівнювати з нею наступні книги автора. І кожного разу я думаю,що аби не гірше, не нудніше...І завжди , не те.
Мені не вистачило динаміки, не вистачило розкриття історії героїні , не вистачило емоції. Якщо читаючи, "Гонихмарника" - пробрало, то тут -ні.Не вистачило фішки авторки - української міфології, бо сучасна тенденція використання вампірів і ангелів- вже набридла.Що подобається,так це мова,мова написання-чудова.
Я вболіваю за Корній.І на поличці не розпочата історія про мавку.Знову повірю, що не розчаруюсь.
Хотілось би отримувати більше від книг такого жанру. Врешті-решт, над книгою хочеться поміркувати і щось для себе взяти.
Можу порадити цю книгу....Ай, не знаю кому. Можливо,аудиторії дівчат до 18 років.

П.С Не удержусь!Спойлер!Какой мыслью пропитана книга?-Ты не официантка- ты супер герой,ангел,спаситель вселенной и что-то в этой роде.Вообщем,когда что-то не выходит, чувствуешь себя неудачником...помни,ты всегда можешь уйти в свой придуманный мир и притвориться мистической фигней.

Охохо, вітчизняний виробник... або вбийся об стіну, або вчись писати.
Це була преамбула.

Историю самой обычной девушки™ Ады можно уложить в три страницы: учится на психолога, работает в ночном клубе официанткой. Однажды Аду похищают и рассказывают, какая она на самом деле необычная™ и какой злодей у неё папа, судьба мира в твоих руках и прочие банальности. Плюс три страницы путеводителя по Львову, где «Львов» нужно произносить с придыханием. По итогу все ангелы плохие, а мир (ну или отдельно взятую героиню) спасёт любовь.
Что же тогда, спросите вы, на остальных 314 - 6 страницах?
А вот что:
- самолюбовательная до оскомины главгероиня, которая каждое действие вроде «пойти в душ» сопровождает комментариями минимум из пяти предложений, из которых читатель узнаёт, например, что вода — это H²О. Вот спасибо авторкам, а то ж больше никто в школе не учился;
- крайне бедная и «мусорная» речь, помноженная на словесный понос героев — при этом все они изъясняются одинаково: и студентка Ада, и тот самый, всемогущий™ Мечеслав. То, что упырша Инна вставляет в речь английские слова и фразы, не спасает вообще ни разу, а лишь добавляет неприязни. Йор фазэр... Риали?
- ходульность, внезапность и в кустах рояльность;
- очередное пережовывание «свежей» идеи, что нет хороших и плохих. Не поймите неправильно, я о-о-очень люблю эту тему и при всей её затасканности, если вдумчиво прописать мотивацию героев, может даже выйти интересно, но «мы светлые и ничего тебе не расскажем, потому что ты не поймёшь» — это вообще не мотивация. Я дерусь, потому что дерусь, ага. А от «нет, с ума ты не сойдёшь, просто сломаешься, вы ж такие живучие, мо` кавусі?» до сих пор тошнит.
Отдельно доставило про сакральность курения, держите меня семеро. Ещё более отдельно — «пообещай, что никогда и ни за что» в эпилоге. Ну да, зачем учиться делать правильно и пользоваться силами, лучше закопаем в землю.

Словом, состричь половину текста, отловить через ctrl+F слова-паразиты (раз уж редакторы и корректоры этого сделать не в состоянии), поиграться со своими героями, посмотреть на них со стороны, спросить себя честно: а не слишком ли у меня одинаковые Инна, Ира и Лина; составить детальный план каждой сцены и посмотреть, а нет ли где провиса, лишних действий или рояля — и вышла бы добротная повесть, а так пока фанфик пятнадцатилетки по народной мифологии, ударенной об христианскую.
И, может быть, стоит выгнать к чёртовой матери соавторшу — говорят, сама Дара Корний пишет в разы лучше, чем с Владмировой. Так что отложу пока «Зозуль зими» и попробую дать второй шанс с «Гонихмарником».