Та найшляхетніша панна, про яку говорилося в попередніх розділах, зажила такої ласки між людей, що коли йшла вулицею, вони збігалися, щоб помилуватись на неї; і щоразу дивна радість поймала моє серце. А коли вона наближалась до кого-небудь, серце тієї людини сповнювалось такою великою пошаною, що особа не сміла звести на неї очей, ані відповісти на її привітання. Чимало з тих, хто зазнали цього відчуття, могли б мені бути в цьому за свідків перед тими, хто цього не знав і не йме віри.