Тепер, повертаючись до справи, скажу, відмова в тому найвищому блаженстві завдала мені такого болю, що я втік від людей, і, усамітнившись, зрошував землю прегіркими слізьми. А як не стало й сліз, подався я до своєї оселі, де ніхто не почув би, як я побиваюсь. І там, благаючи милосердя благородної панни і кажучи: «Амуре, допоможи вірному твоєму», я заснув у сльозах, як покаране дитя.