Швидкий відштовхнув нас, але тепер ми вже знали, що робити. Коли я понюхав і лизнув Маму, вона дала їсти й мені.
На той час ми вже добре розвідали місцевість над струмком і оббі
гали територію так, що всюди густо пахло нами. Швидкий і я здебільшого займалися серйозною справою — гралися. Я зрозумів, наскільки для нього важливо боротися: повалити мене на спину, кусати за морду й горло. Сестра ніколи не задиралася до нього, і мене трохи засмучувало те, що в нашій зграї все вирішувалося за старшинством. Голодному, звичайно, було байдуже, яке місце він посідає, тож я кусав його за вуха, коли мені було досадно.
Якось підвечір я сонно спостерігав за тим, як Сестра і Швидкий смикають у різні боки десь знайдену ганчірку. Раптом вуха в мене самі настовбурчилися: ішла якась тварина — велика й шумна. Я скочив на ноги, але не встиг побігти понад руслом і подивитися, що воно таке, як прибігла Мама. Вона напружилася, наче попереджала нас про щось. Я здивовано помітив, що вона несе за шкірку Голодного, — так вона нас не носила вже кілька тижнів. Мама завела нас у темну трубу та пригнулася до землі, прищуливши вуха. Ми все зрозуміли й тихо відповзли в глиб тунелю.
Коли стало видно істоту, що йшла понад струмком, я відчув, як у Матері поза шкірою хвилями побіг страх. Істота була велика, вона незграбно йшла до нас на двох ногах, а з її рота виривалася пекуча пара.
Я уважно дивився, як зачарований. Сам не розумію чому, але я відчув, що істота мене чимось вабить. Хотілося вискочити їй назустріч і привітатися. Я навіть напружився всім тілом, щоб це зробити, проте Мама глянула на мене так, що я передумав. Істоти треба уникати будь-якою ціною.
Звичайно, це була людина. Перша людина, яку я бачив у житті.
Чоловік у наш бік навіть не подивився. Він оглянув берег і зник із наших очей. Мати трохи зачекала, тихо вийшла на сонце й підвела голову, щоб перевірити, чи небезпека дійсно минула. Відтак вона з полегшенням повернулася до нас і кожного лагідно й заспокійливо поцілувала.
Я теж вибіг подивитися, і мені стало прикро, що від людини залишився тільки запах диму в повітрі.
Відтак Мама повсякчас нагадувала нам ту науку, яку ми отримали тоді в трубі, — уникати людей будь-якою