КМІТЛИВИЙ УЧЕНЬ

(гумореска)

 
Був Миколка геть свавільний,
Розбишака і втікач.
Він в шибки влучав прицільно,
І казав, що винен мяч.
 
 
Вчивсь Микола той у школі,
Вже ходив у другий клас.
Знав урок? – З’являвся в школі.
Якщо ж ні – робив вже «пас».
 
 
Якось наш герой спромігся
Прогуляти аж два дні.
Казав неньці, що втомився,
Й бачив двійку уві сні.
 
 
– Ну скажи мені, Миколо,
Вчитель потім запитав, —
Чом не був два дні у школі?
Знов уроків не читав?
 
 
– Позавчора моя мамка
Якраз випрала штани.
Ну а вчора біг я ранком,
Бачу: знов висять вони.
 
 
Придивився – інший колір,
Ні! Це, певно, не мої!
Щось знайоме бачив в школі,
Глядь! – я в вашому дворі!
 
 
Вмить скумекав – безумовно,
Що й вам випрали штани.
Тож, мабуть, і ви, шановний,
були вчора вихідний!
 

ПОРА ЧАРІВНА

 
Знов прийшла пора чарівна
І прокинулась земля.
В лісі проліски, вербина,
Сніжні плями у полях.
 
 
А в деревах забуяли
Соки живлення – нектар.
Ось і сонечко заграло,
І віта зелений дар.
 
 
Нехай буде ще негода,
Та, як кажуть, то дарма,
Бо прокинулась природа,
І не вернеться зима.
 
 
Пахне вже весною в квітні,
Знову радість у серцях,
В незалежній Україні
Майорить народний стяг!
 
 
Нам й піввіку не минуло,
Як то кажуть, – ще дитя!
Попри це, усі відчули,
Як покращилось життя.
 
 
Ой весна – весна буяє!
Розквітає, наче врода!
Мирний поступ всіх вражає
Українського народу.
 

НЕ ДО СМІХУ

(гумореска)

 
Ти чого насупився, Іване? —
Так товариш близький його запитав,
Отже, бачу, і настрій поганий,
Може, трохи вночі недоспав?
 
 
Так тому, що зібравсь увілънити
Секретарку свою чарівну,
А, було, вже надумав кохати,
Так устрів у халепу одну.
 
 
Днями йду я з роботи додому.
Тільки й втримався ледь на ногах,
Бо побачив її, нашу Тому,
Тягне кошик важкий у руках.
 
 
Ну яким би я був джентльменом,
Щоб спокійно дивитись на це,
Кошик враз опинився у мене,
В Томці ж вдячність лягла на лице.
 
 
А коли привела в дім красивий,
Ще й пестливо мене обняла,
Поцілунок був дуже чутливий,
Я ж подумав: «Аванс вже дала»!
 
 
У наступні хвилини чекання
Я не бачив її лише мить,
Бо вона зачинилась у спальні,
Щоби згодом мене запросить.
 
 
Я ж в уяві палкого кохання
Час не гаяв – все з тіла убрав.
Залишилось з’єднатись в бажанні,
Обійняти єдину «май лав».
 
 
Раптом чую: «Заходь вже, коханий!»
Я ввійшов і в ту ж мить остовпів:
Бо стою у «костюмі Адама» —
За столом же – весь мій колектив!
 
 
Правда, треба віддати пошану:
Колектив мій мене зрозумів.
Бо почув лиш звертання: «Іване,
Спати рано іще, ти ж не пив!»
 
 
Ось така драматична вистава
Приключалась, Миколо зі мною.
– Тю, подумаєш, з ким не бувало.
Ти радій, що вернувсь з головою!
 
 
Я б з тобою погодивсь, Миколо.
Так! Без гумору тяжко прожити.
Але ж, знаєш, я був зовсім голий,
Тож й від гумору треба спочити.
 

МИЛАСЯ

 
У степу біля хати
Підростав я на волі,
Як не пестила мати,
Все ж зустрів свою долю.
 
 
Хоч не краля з косою,
І рука не тендітна,
Проте ходить босою,
Й до дорослих привітна.
 
 
А як з раночку встане,
Ще як півні співають,
Вийде з хати на ганок,
Мов те сонце з-за гаю.
 
 
Біле личко рум'яне,
Очі – промінь блакитний,
Губки – морква в сметані,
Шийка біла, тендітна.
 
 
Хоч дивись – задивляйся,
Так вже тягне до неї,
А як пройде Милася —
Що зоря над землею.
 
 
Кажуть, вправна ж то дівка,
Все літа, як метелик,
З ранку знов до корівки,
Вдень – готує вареник.
 
 
А як вечір прилине,
Ми підемо до гаю.
Щоб кохатися вільно
Досхочу у розмаю.
 

БУДИНОК ВІДПОЧИНКУ

 
А ліс шупить, гуде, співає,
Верхівки вітер обіймає,
 

Конец ознакомительного фрагмента.