Відомо, що Шерлока Холмса його творець, сер Атур Конан Дойль, вважав справжньою своєю карою, що заважає не стільки його лікарській практиці, скільки позбавляє змоги реалізовувати інші амбіційні задуми: серйозні історичні дослідження, всебічний розвиток фантастико-пригодницької літератури, копітке упорядження безлічі спіритуалістичних екзерсисів, ба навіть політичну боротьбу. Відомо також, що «уколошкавши» ненависне персонисько, він аж ніяк не здихався його; а тому через десять років, йдучи назустріч розгніваному натовпу шанувальників, змушений був «воскресити» читацького улюбленця в новій збірці оповідань «Повернення Шерлока Холмса» (1905 р.) «Будівничий з Норвуда» - друге оповідання збірки, що йде беспосередньо за заглавним поверненням в «Порожньому будинку».
Звісно, нелегко кожен раз дивувати читачів чимсь новеньким, так би мовити ексклюзивним. Проте сер Артур – один з тих не надто чисельних авторів, що завжди тримає марку і не лізе за вищезгаданим ексклюзивом до кишені. Ще й підкидує теми для реалізації послідовниками, мимохідь посилаючись на ще не описані справи. Що ж стало темою цього оповідання і чим воно має зацікавити не лише читача, але й дослідника.
По-перше, Конан Дойль пропонує нам поласувати двійком чисто детективних смаколиків, а саме:
● важливішим здебільшого є не той випадок, що має в собі явний злочин, а той, що йому передував, хоча нічого кримінального в нім не ввижалося;
● намагаючись покращити власний захист, існує ризик не лише ще більше погіршити його, але й взагалі звести нанівець весь замах, віддаючи противнику чи не єдиний козир проти себе (хоча це по суті старовинний французький принцип: Le mieux est I'ennemi du bien – Краще – ворог гарному).
А по-друге, це психологічний штрих як до портрету Холмса, так і до зображення його стосунків з Ватсоном. Детектив-консультант, попри всю свою начебто невибагливість до слави, таки бажає мати при собі власного біографа, - тому прикладає неабияких зусиль аби досягти цього, хай навіть перекупивши у друга його лікарську практику через одного зі своїх родичів. Це вже щось на кшталт наркотичної залежності (щодо Холмса це аж ніяк не диво). Проте й доктор взагалі не проти, і йому якраз не вистачало лише позбутися практики, аби знову мати можливість захоплюватись геніальними проявами дедукції (не виключно, що удаючи при цьому ошелешеність, а відтак тішачи погано приховану пиху детектива) і знов поринути у вир загадкових ситуацій та дивовижних пригод. А значить, та залежність притаманна не лише Холмсові. Наче у тому старому не надто пристойному анекдоті, де Ватсон береться відзвичаїти Холмса від куріння, а в результаті сам «не може обходитись без люльки».
Але і сам сер Артур не від того аби повернутися до залежності від героя, від якого всіляко одхрещувався, перш ніж возкресити. А в відбудованній літературній споруді є таки потаємна комірчина. І це та сама наркотична залежність, відома і графоманам, і митцям. До кого з двох відносив себе Конан Дойл – вочевидь до других . Бо таки творив з оглядкою на вічність, послідовників, не дарма згаданих мною дослідників, тощо. А Холмс, здавалося б, надійний засіб залишитись серед перших. Сер Артур розуміє це і кепкує над собою (навіть двобічно, бо і Холмс, і Ватсон – обидва уособлення його «я»), але є в цьому якесь манірне кокетство (це доводиться і тим, що оповідання було написано в 1894 році, невдовзі після «вбивства» Шерлока Холмса), бо не може нічого вдіяти ані зі своєю залежністю, ані з графоманією (хоча й талановитою). А може й не варто нічого діяти?
переклад
Нечто потаённое в подряде на вынужденную отстройку
Известно, что Шерлока Холмса его создатель, сэр Атур Конан Дойль, считал истинной своей карой, которая не столько мешает его врачебной практике, сколько лишает возможности реализовывать другие амбициозные замыслы: серьезные исторические исследования, всестороннее развитие фантастико-приключенческой литературы, да ещё и политическую борьбу. Известно также, что «укокошив» ненавистного персоныша, он отнюдь не избавился от него; а потому через десять лет, идя навстречу разгневанной толпе поклонников, вынужден был «воскресить» читательского любимца в новом сборнике рассказов «Возвращение Шерлока Холмса» (1905 г.) «Подрядчик из Норвуда» - второй рассказ сборника, идущего непосредственно за «Пустым домом».
Конечно, нелегко каждый раз удивлять читателей чем-нибудь новеньким, так сказать эксклюзивным. Однако сэр Артур – один из тех не слишком многочисленных авторов, которые всегда держат марку и не лезут за вышеупомянутым эксклюзивом в карман. Еще и подбрасывают темы для реализации последователями, мимоходом ссылаясь на еще неописанные дела. Что же стало темой этого рассказа и чем он должен заинтересовать не только читателя, но и исследователя.
Во-первых, Конан Дойль предлагает нам полакомиться парочкой чисто детективных вкусняшек, аименно:
● важнее в основном не тот случай, что содержит в себе явное преступление, а предшествовавший ему, пусть и не содержащий ничего криминального;
● пытаясь улучшить собственную защиту, существует риск не только еще больше ухудшить его, но и вообще свести на нет всё покушение, отдавая противнику едва ли неединственный козырь против себя (хотя это по сути старинный французский принцип: Le mieux est I'ennemi du bien – Лучшее – враг хорошему).
Во-вторых, это психологический штрих как к портрету Холмса, так и к изображению его отношений с Ватсоном. Детектив-консультант, несмотря на всю свою вроде бы неприхотливость к славе, все же желает иметь при себе собственного биографа, - вот и прилагает незаурядные усилия для достижения этого, пусть даже перекупив у друга его врачебную практику через одного из своих родственников. Это уже что-товроде наркотической зависимости (для Холмса это отнюдь не чудо). Однако и доктор вообще-то не против, и ему как раз не хватало только шанса избавиться от практики, чтобы снова иметь возможность восхищаться гениальными проявлениями дедукции (не исключительно, что разыгрывая при этом ошеломление, а таким образом трафя плохо скрываемой спеси детектива) и вновь погрузиться в водоворот загадочных ситуаций и удивительных приключений. А значит, та зависимость присуща не только Холмсу. Словно в том старом не слишком приличном анекдоте, где Ватсон берется отучить Холмса от курения, а в результате сам «не может обходиться без трубки».
Но и сам сэр Артур не против того, чтобы вернуться к зависимости от героя, от которого всячески открещивался, прежде чем воскресить. А в отстроенном литературном сооружении есть тайная каморка. И это та же наркотическая зависимость, известная и графоманам, и творцам. К кому из двух относил себя Конан Дойл – очевидно ко вторым. Ибо таки творил с оглядкой на вечность, последователей, не зря упомянутых мною исследователей и т.д. А Холмс, казалось бы, надежное средство остаться среди первых. Сэр Артур понимает это и насмехается над собой (даже двусторонне, ибо и Холмс, и Ватсон – оба олицетворения его «я»), но есть в этом какое-то чопорное кокетство (это доказываетсятся и тем, что рассказ был написан в 1894 году, вскоре после «убийства» ШерлокаХолмса), потому что не может ничего сделать ни со своей зависимостью, ни с графоманией (хотя и талантливой). А может, и не стоит ничего поделывать?
свернуть