Атмосфера книги дуже-дуже понура, за весь час читання в моїй голові зринали лише тьмяні сіро-чорні відтіннки. Відчувається дух спустошення, розгрому і занепаду. Але не дивлячись на цю дещо відштовхуючу деталь книга все одно затягує цікавим сюжетом, заставляючи читати не відриваючись.
Хочу ще звернути увагу на один момент, але обережно спойлери!
Війна ніколи не міняється, зате завжди міняє людей.
Побувавши по обидва боки барикад, головний герой знайомиться з багатьма людьми, серед них і безсердечні головорізи які заляпаними кров'ю руками прикурюють на привалі сигарету, і ті, для кого гроші не пахнуть, війна всього лиш їх заробіток. Є й ті, хто навіть серед буро-багрової землі і сталевого неба знаходять прекрасне, малюють картини. Ніхто з них не залишиться колишнім. Свідомісь кожного буде докорінно змінена.
Ґіо, з перших сторінок роману, в мене асоціювався із селінджеровським Холденом Колфілдом: таке ж саме, загублене в світі дитя, котре не знає куди ж йому приткнутись і як же жити. І війна, яка спочатку здалась йому рятівним кругом, жаданою свободою насправді була лиш каталізатором, і як результат остаточно ввела хлопця в стан такої собі "психологічної коми"
Книга прочитана в рамках гри "Спаси книгу - напиши рецензию! Тур №32"