Хіба ревуть воли, як ясла повні

Краще б я тебе, сину, не зродила, або, зродивши, взяла за ноги та об пень головою, нiж тепер вiд тебе таку зневагу приймати!..

Так оця-то Христя, низенька, чорнявенька, не дуже хорошої вроди дiвчина, якось ненароком запала Грицьковi в серце. Забув Грицько про великий посаг, який думав затягти за жiнкою; годi думати про якусь незвичайну красу, — давай лицятися та женихатися з Христею... Недовго й тяглися її любощi: пiсля водохрестя заслав Грицько старостiв до Христi, а через тиждень нашi молодi й побралися.

Тихенький подихав вiтер, шевелив її невеличкими чорними кучерями, що повибивались на висках з товстої та довгої коси, маяв червоною широкою стьожкою, заплетеною в косу, й розносив по полю журливу пiсню... По сумному голосу, по задуманому личку можна було помiтити, що дiвчина не жила без лиха