«Над чорним морем» читать онлайн книгу 📙 автора Ивана Нечуя-Левицкого на MyBook.ru
Над чорним морем

Отсканируйте код для установки мобильного приложения MyBook

Недоступна

Стандарт

4.33 
(3 оценки)

Над чорним морем

236 печатных страниц

Время чтения ≈ 6ч

2011 год

16+

Эта книга недоступна.

 Узнать, почему
О книге

У романі «Над Чорним морем» (1890) відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький (1838—1918) звертається до теми української інтелігенції, відкривши нову сторінку в українській прозі. Автор змальовує людей широких, прогресивних поглядів, що своєю гуманною просвітницькою діяльністю відкривали народу перспективи нового, вільного і розумного буття. Такими, насамперед, є Саня Навроцька й Віктор Комашко, герої роману, справжні подвижники, вірні раз і назавжди обраному шляху, що став їхнім життям.

читайте онлайн полную версию книги «Над чорним морем» автора Иван Нечуй-Левицкий на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. Скачивайте приложения для iOS или Android и читайте «Над чорним морем» где угодно даже без интернета. 

Подробная информация
Дата написания: 
1 January 1888
Объем: 
426393
Год издания: 
2011
Дата поступления: 
25 July 2020
Время на чтение: 
6 ч.
Правообладатель

Kumade

Оценил книгу

На перший погляд здається, що Нечуй-Левицький занизив власну планку, встановлену перед тим блискучою "Кайдашевою сім'єю", беручись не за намацану вдячну тему й розгортаючи її найвдалішим штибом. Але лише на перший. Автор воліє універсальності, бо його не лише то веселять, то печалять, а то й змушують обурюватись картинки народного побуту, - переймається він також ідеями й абстракціями, що вирують серед міської інтелігенції. Ідеями патріотизма й космополітизма, рівноправ'я й просвітництва, що нівелюють відношення до побутових справ, а справи сердечні взагалі відсувають на задній план. А без сердечних справ ніяк не обійтись, бо ж і романний жанр вимагає, і головні герої - люди молоді, та й ще дія відбувається в травні. А починається вона в Кишеневі, де ми знайомимося з усіма героями, щоб розвернутися в інших декораціях - над Чорним морем, в Одесі, яка в автора чомусь чоловічого роду - Одес (мабуть, неспроста, а, скажімо, аби підкреслили нав'язану імперскість, мовляв "город" - відтак "він").

І мабуть "керівною роллю" імперської ідеології, де "кожен цвіркун повинен знати своє сідальце", продиктовані й "інсектні" прізвища двох з головних героїв: Комашко й Мурашкова. Можливо, й Саня Навроцька, подруга Наді Мурашкової, має щось наврочити, проте її доля стати Комашковою, а відтак насмакуватись від усіх великодержавних щедрот. Щодо місцевого ловеласа Селаброса (себто "уславленого"), то це той самий типаж "героя нашого часу", що поступово наразі перетворився в "ґламурного покидька" (по-суті лише змінивши назву). Сумно зазначати, що якщо Лермонтов навіть пойменував його так з сарказмом (хоч не факт), читацький загал сприймає його саме героєм... От він бо може не тільки складно висловлювати велемудрі абстракції або "розтікатися миссю по дереву", виспівуючи кохання, - а ще й робити це правильною українською (коли це йому вигідно), на відміну від щирих, та допіру недолугих спроб Сані. Ще одна знакова дійова особа - Фесенко - істинний пролаза, що хоч і соромиться свого не лише "мужицького", але й "плебейського" прізвища (явно від якоїсь Хвеськи - чи не язикатої?) - проте і свого не впустить, і принципами з вподобаннями поступиться найвигіднишим чином. А прізвище й змінити можна буде, коли що... От Селаброс з Фесенком скніти не будуть, бо якщо й теж таки комахи, то жучари ще ті!

Є в романі й криловські бабки-стрибунці, що "проспівують літо красне", а заїдно пропивають і програють, забуваючі й про власних дітей, не кажучи про якісь абстракції. То вже навіть не комахи, а якась болячка на тілі держави - чи не тому вони Бородавкіни? Є й такі колоритні персониська як саніна мачуха з власною дочкою-дурепою! Снобка до мозку кісток з виплеканою по-благородному й під надсуворішою цензурою дебілкою. Це мухи, для яких подібне життя наче абрикосовим варенням обмазане. В сімейних сценках Навроцьких упізнається вже знайомий нам Нечуй-Левицький, змушуючи сміятися вголос.

Цікаво, що на справжні почуття спроможні виявляються саме ті, для кого вони справа навіть не третя, а тридцять третя: себто Саня, Надя, Віктор Комашко. Для жуків-красномовців кохання якраз коли не спотворюється то стає справжньою абстракцією. Або доцільною машкарою, що вони ніколи не сплутають, коли її варто вдягати. Для подібної плутанини треба мати щирість і безпосередність, як Навроцький-батько, а це крам, позбавленний вартості з імперської точки зору. І доки подібні до батька будуть мукати, начуваючись правди, доки мухи-матері будуть цензорами допустимоі "багородної" освіти для коханих личинок, доки бабки пострибатимуть, незважаючи на лічинок власних, доки нещасні комашки плекатимуть інфантильні надії, - імперія житиме й не даватиме жити по-людськи своїм дітям. А ми бачимо, що навіть чужих, що їм вдалося нарешті відмовитися від отруйної цицьки, ніяк не залишить у спокої, не влаштувавши якої-небудь деспоживації. Бо ж патріотизм може бути лише у відношенні до імперії, будь-який інший - нацизм. Але надамо слово для заключного пророцтва (принаймні на найближчі 132 роки) Вікторові Титовичу, а відтак самому Іванові Семеновичу:

Тепер пішла деморалізація: скрізь панує невгамований, навіжений потяг до поживи, до грошей, до солоднечі життя, до осолоди втіхами. І та деморалізація йде поперед усього зверху... Людська особистість задавлена і зумисне прибита. Чесних, розумних, розвитих людей і не люблять і бояться, бо на злодієві шапка горить... Поганих людей не тільки не загнуздують, а ще їм потакують, бо натуральна річ, що зло прикриває зло і вибирає собі орудником зло. Скрізь панує в нас протекція, а не розум і правда. Вищі розумові інтереси занедбано. Чесного, правдивого чоловіка ненавидять, затруть, замкнуть, затопчуть в грязь, бо скрізь тепер пішли вгору темні сили. Чесний чоловік в наші часи повинен або мовчати і таїтись, або бути готовий на усе лихо.

переклад

Над бушеваньем, коего зуб неймёт, условиях всеобщей насекомизации

На первый взгляд кажется, что Нечуй-Левицкий занизил собственную планку, установленную перед тем блестящей "Кайдашевой семьей", берясь не за нащупанную благодарную тему и разворачивая ее самым удачным образом. Но только на первый. Автор желает универсальности, потому что его не только то веселят, то печалят, а то и заставляют возмущаться картинки народного быта, - обеспокоен он также идеями и абстракциями, бушующими среди городской интеллигенции. Идеями патриотизма и космополитизма, равноправия и просвещения, нивелирующими отношение к бытовым делам, а дела сердечные вообще отодвигающими на задний план. А без сердечных дел никак не обойтись, ведь и романный жанр требует, и главные герои - люди молодые, да еще действие происходит в мае. А начинается оно в Кишеневе, где мы знакомимся со всеми героями, чтобы развернуться в других декорациях – над Черным морем, в Одессе, которая у автора почему-то мужского рода – Одес (видимо, неспроста, а, скажем, чтобы подчеркнуть навязанную имперскость, мол "город" - значит "он").

И пожалуй "руководящей ролью" имперской идеологии, где "каждый сверчок должен знать свой шесток", продиктованы и "инсектные" фамилии двух из главных героев: Комашко и Мурашкова. Возможно, и Саня Навроцкая, подруга Нади Мурашковой, должна что-то сглазить (по-украински "наврочити"), однако ее судьба стать Комашковой, а затем вкусить от всех великодержавных щедрот. Что касается местного ловеласа Селаброса (то есть "прославленного"), то это тот самый типаж "героя нашего времени", который постепенно превратился в "гламурного подонка" (по сути лишь изменив название). Грустно отмечать, что если Лермонтов даже поименовал его так с сарказмом (хотя не факт), читательская общественность воспринимает его именно героем... Вот он ведь может не только сложно выражать велемудрые абстракции или "растекаться мысью по древу", распевая любовь, - а еще и делать это правильным украинским (буде ему выгодно), в отличие от искренних, и до сих пор нелепых попыток Сани. Еще одно знаковое действующее лицо - Фесенко - истинный пролаза, хоть и стесняется своей не только "мужицкой", но и "плебейской" фамилии (явно от какой-то Хвеськи - не языкатой ли?) - однако и своего не упустит, и принципами с предпочтениями поступится наиболее выгодным образом. А фамилию и изменить можно, если что... Вот Селаброс с Фесенко прозябать не будут, потому что если и тоже насекомые, то жучари еще те!

Есть в романе и крыловские попрыгуньи-стрекозы, "пропевающие лето красное", а заедно пропивающие и проигрывающие, забывая и о собственных детях, не говоря о каких-то абстракциях. Это уже даже не насекомые, а какая-то язва на теле государства - не потому ли они Бородавкины? Есть и такие колоритные персоныши как санина мачеха с собственной дочерью-дурёхой! Снобистка до мозга костей с взлелеянной по-благородному и под строжайшей цензурой дебилкой. Это мухи, для которых подобная жизнь словно абрикосовым вареньем обмазана. В семейных сценках Навроцких опознается уже знакомый нам Нечуй-Левицкий, заставляя смеяться вслух.

Интересно, что на настоящие чувства оказываются способны именно те, для кого они дело даже не третье, а тридцать третье: Саня, Надя, Виктор Комашко. Для жуков-краснобаев любовь как раз, если не испохабливается, становится настоящей абстракцией. Или целесообразной личиной, и они никогда не спутают, когда ее следует надевать. Для подобной путаницы надо обладать искренностью и непосредственностью, как Навроцкий-отец, а это товар, лишенный стоимости с имперской точки зрения. И пока подобные отцу будут мычать, опасаясь правды, пока мухи-матери будут цензорами допустимого "благородного" образования для любимых личинок, пока стрекозы будут попрыгунствовать, невзирая на личинок собственных, пока несчастные букашки будут питать инфантильные надежды, - империя будет жить и не давать жить по-человечески своим детям. А мы видим, что даже чужих, которым удалось наконец-то отказаться от ядовитой титьки, никак не оставит в покое, не устроив какой-либо депотребизации. Ведь патриотизм может быть только в отношении империи, любой другой – нацизм. Но предоставим слово для заключительного пророчества (по крайней мере на ближайшие 132 года) Виктору Титовичу, а таким образом самому Ивану Семеновичу:

Теперь пошла деморализация: везде царит неутолимая, сумасшедшая тяга к наживе, к деньгам, к сладости жизни, к наслаждению утехами. И эта деморализация идет прежде всего сверху... Человеческая личность задавлена ​​и нарочно убита. Честных, умных, развитых людей и не любят и боятся, потому что на воре шапка горит... Плохих людей не только не взгнуздывают, им еще и потакают, потому что вполне естественно, когда зло покрывает зло и выбирает себе снаряжением зло. Везде царит у нас протекция, а не разум и правда. Высшие умственные интересы запущены. Честного, правдивого человека ненавидят, затрут, запрут, затопчут в грязь, потому что везде теперь пошли вверх темные силы. Честный человек в наше время должен либо молчать и таиться, либо быть готов на всё зло.

свернуть
19 August 2022
LiveLib

Поделиться

zadnipriana

Оценил книгу

Українська інтелігенція, що, як завжди, ніби проміння сонця пробивається крізь хмари української дісності.
Нічого не змінилося. Ті ж Фесенки, Селаброси кують навколишнє життя, а Комашки та Сані намагаються це життя зробити кращим.

5 January 2015
LiveLib

Поделиться

Автор книги