Читать книгу «Спорт у тіні імперій» онлайн полностью📖 — Збигнева Рокиты — MyBook.

Збіґнєв Рокіта
Спорт у тіні імперій

Оригінальна назва твору: Królowie strzelców. Piłka w cieniu imperium

Видавництво Фабула

2019

Copyright © by Zbigniew Rokita, 2018

© О. Чупа, пер. з пол., 2019

© «Фабула», макет, 2019

© Видавництво «Ранок», 2019

Шановний читачу!

Спасибі, що придбали цю книгу.

Нагадуємо, що вона є об’єктом Закону України «Про авторське і суміжні право», порушення якого карається за статтею 176 Кримінального кодексу України «Порушення авторського права і суміжних прав» штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Повторне порушення карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо – і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.

Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.

Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!

Пшемекові

Російська імперія. Панове спортсмени

П’ятнадцять копійок за місце поблизу поручнів, десять рублів – за місце в ложі. Дорого, але велодром у Санкт-Петербурзі сьогодні тріщить по швах, а ще й за парканом стоять, не відженеш.

Надворі вересень 1893 року. Багатші повернулися з дач і курортів і шукають розваг у місті. Після того як вони залишать стадіон, хтось із них піде на відкриття театрального сезону, хтось – на виступ трупи чорношкірих танцюристів, яка саме завітала до міста з гастролями. Але поки що петербуржці сидять на стадіоні, триває belle époque[1], час минає для них спокійно, і здається, що так буде завжди. Росія є дещо відсталою, проте величезною імперією – тягнеться від Сувалок аж до кордону з Японією або Афганістаном, а ще донедавна одночасно до її складу входили місто Кельце та півострів Аляска. Ніщо навіть не натякає на те, що невдовзі ця велетенська держава розсиплеться, немовби картковий будиночок.

Але звідки стадіонній юрбі знати майбутнє? Стадіонна юрба шаліє в захваті, бо чого тут лишень сьогодні не буде: перетягування канату, змагання з бігу, стрибки з жердиною. Кульмінаційним пунктом програми мають стати перегони, в яких відомий на весь світ французький велосипедист Шарль Террон потягається у швидкості із трійкою коней. Росіяни останнім часом просто закохалися у велосипеди. Якихось десять років тому на всю імперію налічувалося із десяток роверів, а тепер лише в самій столиці їх буде з десять тисяч, навіть граф Лев Толстой не може відмовити собі в задоволенні проїхатися вранці. Велосипедні перегони – це перший масовий спортивний захід в історії країни. Ті, хто зібрався сьогодні на стадіоні, мають усі підстави стверджувати, що найпопулярнішим видом спорту в Росії стане спорт велосипедний.

Настав час починати. Велосипедист Шарль нарешті виходить на трек, він у елегантному костюмі, махає глядачам. Каже, що після змагань вирушить на велосипеді до Парижа. Зриває шквал оплесків. Поруч із Терроном трясе дзвіночками трійка запряжених коней. Але що таке – Шарль злякався негоди і невдовзі зникає з треку. Публіка розчарована. Француза замінює росіянин, якийсь там Похильський. Він сідає на велосипед і навіть обганяє коней на дві хвилини, але росіянин Похильський – це не француз Террон, люди на стадіон прийшли не за тим; можливо, ті чорношкірі танцюристи будуть цікавіші.

Що ж, біда. Як компенсація присутні стануть свідками однієї із найважливіших подій в історії російського спорту – вони побачать перший вітчизняний футбольний матч. Газета «Петербурзький листок» напише: «По завершенні п’ятого пункту програми було оголошено перерву, під час якої аудиторію розважали панове спортсмени, які грали у ножний м’яч (football). До гри зголосилися двадцятеро осіб. Суть цієї гри полягає в тому, що одна група гравців намагається провести м’яча – б’ючи його ногами, головою, чим завгодно, тільки не руками – до воріт команди супротивників. Все поле було в багні. Панове спортсмени в білих костюмах ганяли по цьому брудові, постійно падаючи в нього, так що невдовзі всі вони стали схожі на сажотрусів. Глядачі ледве животи зо сміху не надірвали. Матч закінчився перемогою однієї із команд».

Сам матч нагадує цирк, а преса не повідомляє імен перших футболістів та замовчує результат зустрічі – як і не називає прізвищ клоунів та глядачів, яких під час гри заляпано водою. Тому що, можливо, гра у м’яч того осіннього пополудня і тішить очі юрби, але де ж то таке бачено: борюкатися у багнюці, у коротких штанцях, із голими литками?

Насправді ж футбол не з’явився б ані в Росії, ані будь-де в іншому місці, якби в перші десятиліття ХІХ століття учні елітних англійських шкіл не воювали зі своїми вчителями. Тогочасні англійські спудеї походили з аристократії та буржуазії, часто були заможнішими за своїх вчителів, і тому часто викладачами гребували і поводилися геть незносно. Також вони бунтували – проти консервативних методів навчання, фізичних покарань, бунтували заради самого бунту. І залюбки вдавалися до насильства. Наприклад, учні лондонської школи Герроу настільки відточили свою майстерність убивства співочих птахів, що з’явилося навіть окреме слово для опису цього процесу – «toozling». Також подейкували, буцім на «пагорбі Герроу не вижити жодному псові» і що «конячки часто залишаються без очей, тягнучи візки зі своїми власниками зі школи». Іноді замість тварин вони обкидали камінням місцевих мешканців. Девід Ґолдблат у книжці «М’яч круглий. Світова історія футболу»[2] описує стан, який тоді панував у англійських школах: «Аби придушити учнівське повстання 1797 року, до [школи] Регбі було викликано армію, а 1818 року до Вінчестеру прибули загони правоохоронців із наготованими до бою багнетами. То був їхній шостий візит до цієї школи протягом останніх п’ятдесяти років».

Із тими малими шибениками мучиться і Томас Арнольд, директор однієї з найкращих англійських шкіл – Регбі. У нього ніжне обличчя та добрий погляд, він уміє подобатися. Пан Арнольд наважується на експеримент: відмовитися від консервативного виховання, що спирається на дисципліну та різки, і запровадити в цьому місці передові методи освіти.

У тому, аби повернути контроль над озброєними молодиками, новатору має допомогти, у тому числі, і м’яч – на думку директора, заняття спортом здатні повернути повагу до вчителів, а також допоможуть молоді виплеснути юнацьку агресію (і боротися з іншими розладами, наприклад нарцисизмом). Перенесення суперництва на спортивний майданчик повинно перетворити хлопців із хуліганів на героїв. Регбі стає місцем зародження, а студенти – нульовими постраждалими від епідемії, яка невдовзі почне захоплювати увесь світ.

Минають роки; здається, ніби план Арнольда вдався, тому що його ідею підхоплюють і в інших установах: учні задоволені, їм подобається грати в м’яча, а вчителі воліють, аби учні ліпше грали, ніж вибивали очі коням та брали штурмом гуртожитки. Отже, у такий спосіб Арнольд, можливо, рятує гру у м’яч від забуття. Бо всього лише кілька десятиліть тому, 1801 року, Джозеф Стратт писав у книжці «Спорт і розваги народу Англії», що футбол має погану славу і мало хто ще в нього грає. Автор праці присвятив цьому виду спорта нещасні дві сторінки з трьохсот – навіть півнячі бої він описав детальніше.

Тепер, одначе, вірус футболу поширюється блискавично і виявляється надзвичайно заразним. Його носіями є вчителі та студенти, які переходять зі школи до школи. Гра у м’яч потрапляє як до менш елітних установ, так і до університетів, включно із Кембриджем та Оксфордом. М’яча також люблять поганяти тепер і у війську, і новобранці з усіх кінців країни несуть додому звістку про нову моду.

Проте це лише перші випадки хвороби – невідомо, чи не буде мода на м’яч тимчасовою, чи не порине знову гра у забуття. Найпопулярнішою і найважливішою грою влітку залишається крикет.

Так чи інакше, існує ще й інша проблема – різні школи послуговуються різними правилами, тому, коли хлопці з різних частин країни зустрічаються на полі, спалахують нескінченні суперечки, бо ж кожен обстоює свої правила. Іноді трапляються й випадкові розбіжності – наприклад, дозвіл або заборона агресивного тілесного контакту може залежати від того, відбуваються ігри на галявині чи брукованому майданчику.

Восени 1863 року з’являється надія на примирення. Коли в Польщі в самому розпалі Січневе повстання, у затишній лондонській пивничці під назвою «Таверна вільних масонів» зустрічаються представники кількох провідних шкільних клубів Лондона. У щойно народженому світі гри у м’яч дві фракції: ті, хто б’є і дриблінгує, і ті, хто хапає і біжить. Того дня кожен привозить із собою свої правила і робить усе можливе, аби вони стали загальнообов’язковими. Треба вирішити чимало питань, наприклад: чи можна навмисне бити противника, щоб зупинити його?

Після декількох тижнів зустрічей у лондонській таверні перевагу отримує група «бий і дриблінгуй». Так з’являється «Футбольна асоціація», ФА[3]. Прихильники стилю «хапай і біжи», які зазнали поразки, зрештою створять окремий вид спорту, який буде називатися «регбі» – за назвою школи Арнольда. Але це лише початок розколу, нічого ще не вирішено. Тепер кожна англійська школа повинна визначитися: чи будуть вони бити ногами, чи хапати руками? Між учнями виникають суперечки, трапляється, що першу половину гри проводять за правилами регбі, другу – за футбольними.


Премиум

0 
(0 оценок)

Спорт у тіні імперій

Установите приложение, чтобы читать эту книгу

На этой странице вы можете прочитать онлайн книгу «Спорт у тіні імперій», автора Збигнева Рокиты. Данная книга имеет возрастное ограничение 16+,. Произведение затрагивает такие темы, как «знаменитые спортсмены», «история спорта». Книга «Спорт у тіні імперій» была написана в 2018 и издана в 2019 году. Приятного чтения!