Отзывы на книги автора «Юрій Яновський»

Очередное произведение, которое задали по украинской литературе ."Майстер корабля "читался очень тяжело ,несмотря на то что, роман небольшой .

Сюжет .Главный герой То-Ма-Ки рассказывает историю из своей молодости, во время создания одного из фильмов. Действие происходит в Одессе - тогдашний центр киноиндустрии.Только на средине романа я начала понимать происходящее.Очень затянутый .Много воды .

Язык .Я сразу поняла, что это первый роман Яновського .Во-первых ,постоянные яканья (повествование от первого лица ).Прикреплю сюда одну страницу  .Во -вторых ,сам язык  одновременно пытается быть и простым и витиеватым .

Герои .Ничем непримечательные. Просто картонки.

Кому рекомендую прочитать .Украинским одиннадцатикла́ссникам, которые будут сдавать ЗНО.

Кому не рекомендую прочитать .Всем остальным.

1928 рік. Юрію Яновському - 26. І це - його перший роман.
Одразу скажу, що стосунки з цим самим Юрієм Івановичем у мене не складаються вже десятиліттями, ще з тих школярських часів, коли у програмі були знамениті Вершники . І хоч "Майстер корабля" - цілковито інший твір, враження теж не вельми гарне.
У романі маємо щось на зразок "Голлівуду" на березі моря - Одеська кіностудія, перші десятиріччя її роботи. То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) у свої 70 років замислюється про те, як пройшло його життя, і знайомить читача з товаришами по "кіношному" цеху, як у свою чергу теж розповідають-згадують про своє минуле (особливо "відзначився" матрос Богдан) і радяться-сперечаються з приводу зйомок нового фільму про морські пригоди.
В усьому тексті чимало дірок, які автор намагається заткнути різнорідними шматками: то подає листи, написані синами То-Ма-Кі, то розповідає про процес будівництва корабля, зовсім не зважаючи на абсолютну непідготовленість читача до технічної термінології.
Місто - як у М. Булгакова - ніби герой, що живе своїм життям, і видається значно більш живим за море.
Експериментальний роман мені здався аж надто експериментальним...

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

1928 год. Юрию Яновскому - 26. И это - его первый роман.
Сразу скажу, что отношения с этим самым Юрием Ивановичем у меня не складываются десятилетиями, еще с тех ученических времен, когда в программе были знаменитые Всадники . И хотя "Мастер корабля" - полностью другое произведение, впечатление тоже не очень хорошее.
В романе есть что-то вроде "Голливуда" на берегу моря - Одесская киностудия, первые десятилетия ее работы. То-Ма-Ки (Товарищ Мастер Кино) в свои 70 лет задумывается о том, как прошла его жизнь, и знакомит читателя с товарищами по "киношному" цеху, которые в свою очередь тоже рассказывают-вспоминают о своем прошлом (особенно "отличился" матрос Богдан) и советуются-спорят по поводу съемок нового фильма о морских приключениях.
В тексте немало дыр, которые автор пытается заткнуть разнородными кусками: то подает письма, написанные сыновьями То-Ма-Ки, то рассказывает о процессе строительства корабля, совсем не смотря на абсолютную неподготовленность читателя к технической терминологии.
Город - как у М. Булгакова - словно герой, живущий своей жизнью, и кажется значительно более живым, чем море.
Экспериментальный роман мне показался слишком экспериментальным...

Вещь - архизнаковая и талантливая, жаль, что пропустил ее через себя только сейчас.

История повествует о То-Ма-Ки. Он нам рассказывает историю из его молодости, во время создания одного из фильмов. Действие происходит в Одесе - тогдашний центр киноиндустрии.

Сюжетная линия с самого начала не понятна. Только на средине романа можно начать понимать происходящее. Достаточно часто тянуло в сон при чтении, хотя было интересно и увлекательно наблюдать за героями. Которые, к слову, очень не плохо прописаны, имеют свои характеры и историю. Очень понравилось читать письма Тайах, добавлялось ощущение реалистичности и жизненности тех времен. Соглашусь, что есть некоторая автобиографичность. Читается сложно, но это пока не привыкнешь к структуре и стилю автора. Как по мне, это действительно не повторимое произведение. Почему? Да, потому что даже те самые письма, Яновский точно не брал их из головы, а наоборот вставил настоящую историю своей молодости. Оригинальное и заставляющее задуматься произведение, что мне достаточно понравилось, хотя сложность в чтении разочаровала.

Книге я поставила 3,5/5. Советую прочитать в 16-18 лет для общего понимания литературы и истории.

Удачного чтения!

Друга книга про революційні події та про уславлення комунізму за два дні - це прямо занадто. І якщо в першій була хоча б дитяча цікава історія, то це дійсно серйозний твір про Громадянську війну. Мало того, що мені було нудно, так я ще й змушена була постійно гортати довідник, щоб зрозуміти, що тут взагалі відбувається (намагаюсь змусити себе думати, що це мені необхідно, бе екзамен з історії ніхто замість мене не складатиме, але поки що виходить погано).

Я розумію, що цей роман розповідає про важливі для моєї країни події, але нічого не можу зробити з собою. Ну не люблю я історичні твори, а тим паче - твори про війну з описом баталій. Явно не моє.

Перед морем завжди себе почуваєш ніби винуватим за те, що мало живеш

Цьому твору можна присвячувати безліч обговорень, дискусій на тему "експериментального роману", але усе буде чимось не тим... Безкрайнє море не можна обмежувати певними рамками, а цей роман і є морем: кожна сторінка насичена ним. А також є місто - ніби ще один герой роману. Більшість персонажів мають реальні прототипи і, можливо, саме через це образи постають так яскраво і так реально. Рекомендую усім.

— Сев, як може країна жити без моря? Які перспективи є в Швейцарії? Коли б я там жив, я, певно, повісився б на вершечку першої-ліпшої гори.

Гражданская война 1919 года. На территории Украины сражались между собою четыре стороны: белая армия , махновцы, петлюровцы и красноармейцы.

Лютовали шашки, и кони носились без седоков.

Рушились идеалы и брат убивал брата. Шла жестокая и бесполезная борьба, исход которой можно было предвидеть заранее.
В восьми небольших и слабо связанных между собою новеллах Юрий Яновский показывает всю абсурдность и трагизм гражданской войны, любуясь при этом удивительной красотой южной Украины - от Одессы и до Донецка. В каждой главе - отдельная история из жизни людей, которых объединило одно общее горе - девятнадцатый год,

год мстителей и плательщиков, справедливый год расчетов и записей в бухгалтерскую книгу Революции.

Меня особенно тронули новеллы "Шаланда в море", "Адаменко", "Двойное кольцо" и "Письмо в вечность". Хоть я и читала это произведение в оригинале, я рада, что русскоговорящие читатели имеют возможность ознакомиться с этим выдающимся примером творчества украинского писателя ХХ века, ведь. на мой взгляд, в книге подняты те проблемы, которые не теряют актуальность сейчас, и не потеряют никогда.

Ну от і в українській літературі з'явився твір про втрачене покоління. Про четвірку друзів, молодих хлопців. У той час, коли їхні однолітки звичайно вперше закохуються, пізнають світ, вчаться взаємодіяти з ним і шукають свого місця, вони воювали. Вони йшли на уп'ятеро більшу армію і перемагали. Вони ризикували життям заради спільної мети. У них в крові - гарячка бою. В головах - лунають військові команди. Вони - зранені, але не переможені бійці революції, у них болять старі рани, і вони не вміють існувати у мирний час. Бо все, що вони знають - війна. Все, що вони вміють - самовіддано битися.
А в мирний час їм нудно. І яка це, мабуть, мука: славетному партизанському командирові, маршалові кіннотників та іншим кожного дня від гудка до гудка копирсатися у вугіллі, а під час обіду слухати по радіо думу про самих себе.

Главный герой － мастер фильмотеки, и он уже на закате своей жизни. Но никто не может запретить ему помнить и чувствовать. И этот роман － это ода памяти и любови к искусству.
⠀
Дебютный и автобиографический роман автора, в котором он делится своими воспоминаниями про период работы в Одесской киностудии.
⠀
Читая, прям переносишься в этот мир искусства и кино, которому Яновский придает особый запах моря.
⠀
Было интересно познакомиться и с Яновским, и с той вселенной, в которой в свое время рождались и сияли звезды кинематографа.

Ну от і в українській літературі з'явився твір про втрачене покоління. Про четвірку друзів, молодих хлопців. У той час, коли їхні однолітки звичайно вперше закохуються, пізнають світ, вчаться взаємодіяти з ним і шукають свого місця, вони воювали. Вони йшли на уп'ятеро більшу армію і перемагали. Вони ризикували життям заради спільної мети. У них в крові - гарячка бою. В головах - лунають військові команди. Вони - зранені, але не переможені бійці революції, у них болять старі рани, і вони не вміють існувати у мирний час. Бо все, що вони знають - війна. Все, що вони вміють - самовіддано битися.
А в мирний час їм нудно. І яка це, мабуть, мука: славетному партизанському командирові, маршалові кіннотників та іншим кожного дня від гудка до гудка копирсатися у вугіллі, а під час обіду слухати по радіо думу про самих себе.