Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Груші в тісті

Добавить в мои книги
1 уже добавили
Оценка читателей
4.0
Написать рецензию
  • crazy_squirrel
    crazy_squirrel
    Оценка:
    48

    Минулого року на Форумі видавців у Львові Юрій Винничук проводив зустріч з читачами. Слухачі згиналися від сміху і ледь не падали зі стільців, а статечний дядечко в окулярах знай собі читав оповідки з незворушним обличчям. Чи знаєте ви, наприклад, що Винничук був «видатним югославським поетом», за що мав велику прихильність панночок? Чи про надзвичайно дієвий спосіб для дівчини сподобатися майбутній свекрусі: підіслати до неї «наречену з Тюмені», де її син був торік, з валізою, де саме лахміття і пляшка горілки. Гадаєте, не спрацює? Тоді додайте до цього ще й безпритульного татка «нареченої» з такою самою пляшечкою — і самі переконаєтеся. А якщо вас обважили на ринку — прикиньтеся священником, відпустіть всі гріхи і візьміть на додачу ковбаси.

    Десь так під обід починаю відчувати голод. Але в цей час чекає мене видавець у своєму офісі. Я купую гарне вино і вирішую на Бесарабському базарі придбати якоїсь закуски. У жінки, яка торгує м'ясивом, беру кавалок ковбаси і шмат шинки. Підла галицька натура тягне мене до контрольної ваги, і я бачу, що мене обдурено на цілих 200 грамів. Чи можу я з цим змиритися? Ніколи. Вертаюся до тітки і кажу:
    — Тут бракує цілих 200 грамів. За те, що священника обважили, будете в пеклі горіти!
    Жінка з переляку аж очі вирячила і закрутила головою на всі боки, чи ніхто не слухає.
    — Ой, батюшка! А я й не признала! Ну їй-бо... та хіба ж я... та це ненарошне... вєси такі... а я вам і сальця вріжу... Я ж вас вспомнила, ви ж на Троєщині правите. Я там навіть рушничка занесла, сама вишила... І ковбаски ще, ось цієї дам... ні-ні, нічого уже платить не надо... і ще цієї ковбаски візьміть, а ту, шо ви взяли, положіть назад... не нада вам її... а я вам ще ціле кільце пічоночної дам... така вже укусна, шо слів нема... і не обіжайтеся... вєси такі... оце вам харашо запакую, шоб удобно було нести... і всігда я на цьому місці, батюшка, так що приходьте... а то всьо вєси, але їх полагодють... Звиняйте, шо не признала, а матушці прівєт передайте, матушка у вас така, шо Боже!.. вона у мене всігда м'ясо купує... Та шо ви?! Шоб я оце батюшку, та нікагда... у пеклі, тоже скажете... ну й шутки у вас... ага... ідіть з Богом...
    Іду я і думаю: тепер у пеклі буду смажитися я.

    Багато сміху і дотепів, багато несподіванок і цікавинок. Історії веселої молодості і не тільки, постійного шукання себе і світу. Про те, як панночок споювати і зваблювати, про кілька днів народження на рік, аби здобути книги, про контрабанду з Польщі, про те, що на зовсім незнайомому весіллі можна прикинутися «давно небаченим родичем з Канади», добряче наїстися та ще й вграти наречену на десерт! А ще тут Львів з його романтикою і навіть романтика просто так. І все це — у далеко не веселий радянський час. Ставлення до сумного з гумором — чи не найкраща точка зору?) Як і розповіді про Грицька Чубая — легко, весело, без жодного трагічного схлипування, як це зазвичай буває. І мова така ж невимушена, читається, як п'ється. І, звичайно, головне оповідання «Груші в тісті». Коли зранку в ліжку поряд з чоловіком виявляється чиєсь оголене тіло, накрите ковдрою з головою, то аби дізнатися, хто це, ліпше дочекатися, доки прокинеться. А поки можна піти на кухню і за приготуванням сніданку помізкувати над варіантами. Але результат перевершить всі очікування! Хто ж то був? Читайте і насолоджуйтеся. :)

    Читать полностью
  • SaganFra
    SaganFra
    Оценка:
    16

    Виявляєтья Юрій Винничук ще той жартівник. Невеличке оповідання «Груші в тісті» тому підтвердження. Гостро та майстерно, смішно і дотепно. Браво!
    Після великого гуляння та застілля герой просинається з «тяжкою» головою ще й не сам у ліжку. Поруч нього з накритою головою лежить жінка. Герой не може второпати, хто ж вона. Перебирає всіх знайомих жінок, поступово звужує коло «підозрюваних». При цьому намагається згадати, чи був він на висоті минулої ночі, чи не схибив. Смажачи на кухні романтичний сніданок «Груші в тісті» та заварюючи каву, герой блукає стежками мінливих спогадів та здогадів. То хто ж вона? Ой, і веселий фінал приготував Юрій Винничук! Дуже дотепно!

  • josephine_
    josephine_
    Оценка:
    11

    Фрідріх Шиллер задля натхнення нюхав гнилі яблука, Вольфганг Гьоте - запліснявілий швайцарський сир, Ернст Амадей Гофман нюхав стрикоників, Стефан Цвайг - нашатир, Густав Майрінк нюхав котячу лапку, Лео Перуц - шнапс, Хайміто фон Додерер нюхав старі капці Готгольда Ефраїма Лессінга, Райнер Марія Рільке - череп Вальтера фон Фогельвайде, Франц Кафка нюхав Мілену, а Захер Мазох - винниківську лозу.

    А Юрій Винничук нюхав квіти з могилок кохання, білосніжні тіла юних красунь, домашнє вино, медвяні груші, квітковий мед-пилок-кокаїн, селянський сир, чужі помешкання, вокзали, паби, бари, придорожні забігайлівки, архіви, книгарні, галереї, Америку, поляків, поетів, поеток, університетські аудиторії, армійські плаци, вишнево-яблучні сади, печену гуску, цинамон, кардамон, каву та чорнильні ночі.
    І багато чого ще.
    І багато ще чим дихав молодий Юрко Винничук у молоді і пізніші роки.
    Смачна книга, особливо під кінець, де ми дізнаємося, як треба споювати панну, як смажити у тісті груші, як кохатися із винниківськими дівчатами, як виростити у собі барона Мазоха та як жити довго, щасливо і весело.
    Особисто мені найбільше сподобалось коротеньке есе "Захер Мазох і я", я б розтягнула його на цитати, бо кожне слово тут є надзвичайно довершеним, щось таке влучне, сміливе та садистське, що аж надихає! Цитата-епіграф - звідти.
    Треба читати цей збірник оповідань та оповідок, бо для поліпшення настрою не так вже й багато книжок. А це - одна з них, і не найгірша.

    Читать полностью