Книга или автор
4,4
18 читателей оценили
201 печ. страниц
2017 год
16+
Оцените книгу

О книге

У недалекому майбутньому український студент Андрій Чумак погодився взяти участь у науковому експерименті й за допомогою розшифровки коду ДНК візуалізувати «пам’ять поколінь» – відчути й особисто пережити найяскравіші моменти з життя сімох своїх предків. Найстрашніше, що він боявся побачити, – як дідусь зраджує бабцю. Та його нові спогади склалися в приголомшливу, жорстоку у своїй правдивості історію країни: правда народовців кінця ХІХ століття, правда паризьких емігрантів, правда селян з ядерного полігону Харківщини, правда переселенців з охопленого війною Донбасу – усе це в ДНК Чумаків!

Читайте онлайн полную версию книги «ДНК» автора Юрия Винничука на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. Скачивайте приложения для iOS или Android и читайте «ДНК» где угодно даже без интернета.

Подробная информация

Дата написания: 2016

Год издания: 2017

ISBN (EAN): 9786171218086

Объем: 362.1 тыс. знаков

Купить книгу

  1. ZanoZZZa
    ZanoZZZa
    Оценил книгу

    Так как книга написана на двух языках - позволю себе такую вольность и напишу рецензию на русском языке. Хоть и писать тут особо нечего.
    Я увидела эту книгу в магазине в единственном, тогда еще, экземпляре и не смогла пройти мимо, ведь увидела столько знакомых фамилий, среди которых Фоззи, ненавистная мне Карпа, еще неизвестный Жадан, ну и конечно же, глубоко уважаемый и любимый Кидрук. Последний и сыграл решающую роль в покупке книги, ведь кто-кто, а Макс фигни не напишет.
    Мне следует быть предельно осторожной, но при этом максимально откровенной в своих высказываниях, поэтому знайте, что я говорю исключительно то, что чувствую по окончанию чтения. Итак. Целая группа писателей собралась вместе, чтобы написать единое произведение об Украине и ее наследии, ряд историй, объединённых одной ДНК.
    Начало меня, к сожалению разочаровало. Я понимаю, что цель Жадана была в том, чтобы перенести нас в старую Украину - со сложной, непонятной речью и далеким для современных людей, бытом. Но общее впечатление от его, и к сожалению, и следующих произведений было крайне негативным. Скучно, практически как на занятиях по украинской литературе, где-то около Стуса, Коцюбинскького и т д. Не люблю это с детства, уж не обессудьте.
    Удивительно, но Карпа в этой книге не стала причиной раздражения, доставшаяся ей героиня прописана хорошо, вставки на французском уместны и корректны, так как героиня по сюжету проживает во Франции.
    Немного легче воспринимается история Фоззи, пишет он легко и просто, персонаж понятен и читается о нем легко, но я бы не сказала, что слишком увлекательно.
    Основная нагрузка, как по мне, легла на плечи Макса Кидрука, которому пришлось собрать все истории воедино и представить нам мир будущего. И автор делает это безупречно, впрочем, как и всегда. То, что открывается перед нашими глазами - интересно и захватывающе, при этом трогает и задевает за живое то, что это - прогнозируемо.
    И знаете, если бы всю эту книгу написал Макс с Карпой и Фоззи - вышло бы здорово, и мне наверняка бы понравилось, но увы, во всем остальном для меня оказалось слишком мало жизни.
    Нельзя хвалить книгу только за ее концовку. И оставлять ее на полке из-за одного лишь Макса я не хочу, пущу сие творение по рукам.
    2 из 5.

  2. DafnaRinger
    DafnaRinger
    Оценил книгу

    Книга "ДНК", яка вийшла з-під пера аж сімох (!) українських авторів (Жадан, Винничук, Карпа, Фоззі, Кокотюха, Рафаєнко та Кідрук) — це історія поколінь через життєві історії кожного окремого представника. Неприкаяність і пошук своєї країни, свого дому. Хитрощі і намагання будь-якою ціною вижити, знаходячись між молотом і ковадлом, між "совєтами" і німцями. Мрії і сподівання на краще життя розкиданих по світу українців. Радянська система освіти та армія. Проблема расизму, національної дискримінації, антисемізму та сексизму. "Гідного" життя в Радянському Союзі. Ядерної зброї. (Частина Фоззі "Гены, гены" видалася найстрашнішою...) Екології. Науки. Колонізації. Війни та миру. Людських відносин.

    Поневіряння українського народу і постійний безперервний пошук своєї "обітованої землі", "охоплені ідеєю відвоювати Україну, вийняти її зі свого серця й дати їй прорости в кривавому повоєнному ґрунті". Як каже Марко, герой, з якого починається ця розповідь поколінь: «Випадало мені бути біженцем, утікачем, без країни й прапора, з ідеєю в серці, з мукою в душі, з підробленим паспортом у кишені».

    Жодну з семи розказаних життєвих історій не назвеш щасливою. На кожного персонажа, чиї спогади представлені у книзі, припала якась війна чи революція, а то й разом... І від цього стає страшно, бо з того всього випливає — людство не може жити в мирі, не вміє домовлятися і спрямовувати усі свої сили на розвиток і процвітання. І Кідрук в останній історії підсумовує: ніякі прогреси, ніякий розвиток науки, польоти в Космос і колонізація Марсу не варті нічого, коли зміни не відбуваються в нашій свідомості, коли замість того, щоб вчитися на власних помилках, ми знову й знову їх повторюємо. «Від усвідомлення, що марсіанські колонії приречені повторити всі етапи розвитку земної цивілізації, мені стало моторошно. Невже ми нічого не можемо вдіяти і спільнота на Марсі має неминуче пройти крізь власні Темні віки, перехворіти на нацизм, пережити епоху диктаторства?»

    В OUTRO лунає думка: «Світ донедавна був жахливий і ми готові зрозуміти, що треба змінити, щоб його врятувати. Тепер ми знаємо, як нарешті стати мудрішими».Вивчивши спогади поколінь? Хотілося б вірити, що колись ми станемо мудрішими... 

    P.S. Не знаю, чи автори дійсно хотіли це зробити, чи це тільки я побачила в книзі алюзію на «Сад Гетсиманський» Івана Багряного, в центрі якого була родина Чумаків, зокрема Андрія Чумака. Героя, з якого починається і яким закінчується "ДНК" звати саме Андрій Чумак, і тут же Харківська область і Харків, що є місцем подій і в «Саді».

  3. IrinaSergeevna239
    IrinaSergeevna239
    Оценил книгу

    За идею 5, за книгу 3.
    Интересно писал Винничук и Фоззи, вот их истории я читала взахлеб, вот лучше б они вдвоем написали, две истории. Первый пишет так по-станіславівському, мне приятно было читать его историю с этими диалектами. Фоззи писал противоположно, но по-своему интересно и остро.
    Карпа вообще разочаровала, создалось впечатление, что у нее какие-то проблемы сексуального характера, наверное, самая дебильная история, как для меня. Рафеенко был очень резкий, хотя он же писал о Донецке.
    Будущее меня вообще поразило, влепил туда Кидрук все, что можно, и марсиане в 2026 , и кислородные баллоны на Крещатике, и скромных геев, и референдум. Слишком много всего, как для недалекого будущего.
    Заключение очень скупое, очень.
    Вот идея интересная, но книга какая то недоделанная. Из-за разнообразия авторского состава, чтение идёт волнообразно, интересно, интересно.... потом бац и скучно.
    А вообще конечно наводит на мысли , сидишь и думаешь, что одни страдания у нашего народа, были, есть, и ,видимо, будут.Вот и мысли о том, зачем в такой стране жить, где всегда все страдали и страдают.
    Чтиво не для расслабления, все грустненько.

  1. хоч на хвилину? Ми ще побачимося? Але коли? І за яких обставин? Але ми мусимо ще хоч раз побачитися, бо, здається, я його знайшов. Я маю трохи спокою для тебе. Може, не багато. Але він увесь для тебе. Будь собою. Залишайся собою. Але не забувай про мене. Щоб не обірвався зв’язок.
    16 февраля 2020
  2. Деяких людей, Ґафі, роблять митцями прості речі. Те, як вони живуть свій кожен день.
    16 февраля 2020
  3. вже просто страшно, що тебе вважатимуть злидарем. І ти тягнеш на себе все, що комусь може видатися ознакою достатку: блискуче, пишне, кольорове.
    12 сентября 2019