«ДНК» читать онлайн книгу 📙 автора Юрия Винничука на MyBook.ru
image

Отсканируйте код для установки мобильного приложения MyBook

Недоступна

Премиум

4.52 
(21 оценка)

ДНК

201 печатная страница

2016 год

16+

Эта книга недоступна.

 Узнать, почему
О книге

У недалекому майбутньому український студент Андрій Чумак погодився взяти участь у науковому експерименті й за допомогою розшифровки коду ДНК візуалізувати «пам’ять поколінь» – відчути й особисто пережити найяскравіші моменти з життя сімох своїх предків. Найстрашніше, що він боявся побачити, – як дідусь зраджує бабцю. Та його нові спогади склалися в приголомшливу, жорстоку у своїй правдивості історію країни: правда народовців кінця ХІХ століття, правда паризьких емігрантів, правда селян з ядерного полігону Харківщини, правда переселенців з охопленого війною Донбасу – усе це в ДНК Чумаків!

читайте онлайн полную версию книги «ДНК» автора Юрий Винничук на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. Скачивайте приложения для iOS или Android и читайте «ДНК» где угодно даже без интернета. 

Подробная информация

Дата написания: 

1 января 2016

Год издания: 

2016

ISBN (EAN): 

9786171218086

Объем: 

362074

Поделиться

FatherBrown

Оценил книгу

Яка чудова книга, про яку я ще добу назад і не чула!..
Та треба інколи відвідувати розумних і начитаних друзів, які люблять витрачати гроші на книги і ще більше люблять цими самими книгами ділитися :)))
Дуже цікавий, незвичний, ба більше! - ексклюзивний задум, крута реалізація - 7-м авторів за ціною одного, а на додачу ще й приємне оформлення... Книга сто відсотків вартує бути на полиці серед інших таких же крутезних книг.
Власне, про ідею все сказано і в анотації на обкладинці, і у вступі. Дійсно, Жадан та Фоззі зробили те, чого раніше чомусь не зробив (ну або зробив, але я про таке не чула) ніхто з тих, хто переймається проблемами українців; української ідентичності і того, як вона впливає на наше сучасне життя.
Далі хотілося б ранжувати усіх авторів за тим, наскільки сподобалися їхні розділи.
1. Андрій Кокотюха зі своїм Бананом, життя якого припало на буремні часи, пов'язані з розпадом імперії та початковим становленням Української держави, став для мене найбільшим відкриттям. Іронічно-цинічно, влучно, доречно, актуально. Мова українська.
2 - 5.
Тут дуже важко визначити послідовність авторів для себе, адже всі сподобались по-своєму і когось одного важко виділити.
Володимир Рафаєєнко, раніше невідомий мені письменник, справив реально круте враження. Його вустами (а, скоріше, пером, чи напевно клавіатурою) чудово передано дух сучасної нам з вами епохи. Жодних перегравань, реальний живий та цільний герой, якому віриш і співчуваєш. Мова російська.
Юрій Винничук трохи фантасмагоричний (але як атмосферно передав життя міжвоєнного періоду!). Мова - "смачна" українська.
Фоззі неочікувано (адже не письменник) круто розкрив життя півслявоєнного періоду, "прєлєсті" життя при тоталітаризмі людини із мас. Багато влучних фраз і думок. Мова російська.
Макс Кідрук здивував сюжетом - адже не так і просто, як на мене, писати про майбутнє, ризикуючи при цьому зачіпати сучасні українські теми - це дуже сміливо! Макс вразив не тільки і не стільки стилем, як саме змістом. Мова українська.
6. Сергій Жадан відверто розчарував. Загалом мені подобається та близька його творчість, але тут вийшла якась халтура. Дякую за задум, але, схоже, що писати "на замовлення", а не завдяки натхненню, виходить у Сергія не дуже. Але є значний такий плюс в тому, що дана робота мастодонта сучукрліт не є його найкращою - на цьому фоні ще сильніше виділяються інші розділи. Мова українська.
7. Від Ірени Карпи (з літературною творчістю якої знайомлюсь вперше, але вже давненько підписана на неї в інстаграмі) я нічого і не очікувала, тому і розчарування не було. Схоже, пані Ірена (або, краще, мадам - недарма ж що в реальності вона мешкає в Парижі, що героїня її жила саме там) пише в основному про себе. Досить пусто і за емоціями, і за такими приємними оку художніми прийомами, але в загальну канву цієї книжки історія вписалася, тому ок. Мова українська.

Мови розділів зазначала не просто так, а щоб відмітити і цей класний задум - адже немає, напевно, в цьому світі українця, всі - всі - всі родичі декількох поколінь якого розмовляли б виключно українською мовою.
Як підсумок - на такі невеликі за обсягом, але дуже глибокі за змістом, книги не шкода витрачати ні гроші, ні час. А "ДНК" однозначно входить до мого власного читацького днк.

Поделиться

DafnaRinger

Оценил книгу

Книга "ДНК", яка вийшла з-під пера аж сімох (!) українських авторів (Жадан, Винничук, Карпа, Фоззі, Кокотюха, Рафаєнко та Кідрук) — це історія поколінь через життєві історії кожного окремого представника. Неприкаяність і пошук своєї країни, свого дому. Хитрощі і намагання будь-якою ціною вижити, знаходячись між молотом і ковадлом, між "совєтами" і німцями. Мрії і сподівання на краще життя розкиданих по світу українців. Радянська система освіти та армія. Проблема расизму, національної дискримінації, антисемізму та сексизму. "Гідного" життя в Радянському Союзі. Ядерної зброї. (Частина Фоззі "Гены, гены" видалася найстрашнішою...) Екології. Науки. Колонізації. Війни та миру. Людських відносин.

Поневіряння українського народу і постійний безперервний пошук своєї "обітованої землі", "охоплені ідеєю відвоювати Україну, вийняти її зі свого серця й дати їй прорости в кривавому повоєнному ґрунті". Як каже Марко, герой, з якого починається ця розповідь поколінь: «Випадало мені бути біженцем, утікачем, без країни й прапора, з ідеєю в серці, з мукою в душі, з підробленим паспортом у кишені».

Жодну з семи розказаних життєвих історій не назвеш щасливою. На кожного персонажа, чиї спогади представлені у книзі, припала якась війна чи революція, а то й разом... І від цього стає страшно, бо з того всього випливає — людство не може жити в мирі, не вміє домовлятися і спрямовувати усі свої сили на розвиток і процвітання. І Кідрук в останній історії підсумовує: ніякі прогреси, ніякий розвиток науки, польоти в Космос і колонізація Марсу не варті нічого, коли зміни не відбуваються в нашій свідомості, коли замість того, щоб вчитися на власних помилках, ми знову й знову їх повторюємо. «Від усвідомлення, що марсіанські колонії приречені повторити всі етапи розвитку земної цивілізації, мені стало моторошно. Невже ми нічого не можемо вдіяти і спільнота на Марсі має неминуче пройти крізь власні Темні віки, перехворіти на нацизм, пережити епоху диктаторства?»

В OUTRO лунає думка: «Світ донедавна був жахливий і ми готові зрозуміти, що треба змінити, щоб його врятувати. Тепер ми знаємо, як нарешті стати мудрішими».Вивчивши спогади поколінь? Хотілося б вірити, що колись ми станемо мудрішими... 

P.S. Не знаю, чи автори дійсно хотіли це зробити, чи це тільки я побачила в книзі алюзію на «Сад Гетсиманський» Івана Багряного, в центрі якого була родина Чумаків, зокрема Андрія Чумака. Героя, з якого починається і яким закінчується "ДНК" звати саме Андрій Чумак, і тут же Харківська область і Харків, що є місцем подій і в «Саді».

Поделиться

ZanoZZZa

Оценил книгу

Так как книга написана на двух языках - позволю себе такую вольность и напишу рецензию на русском языке. Хоть и писать тут особо нечего.
Я увидела эту книгу в магазине в единственном, тогда еще, экземпляре и не смогла пройти мимо, ведь увидела столько знакомых фамилий, среди которых Фоззи, ненавистная мне Карпа, еще неизвестный Жадан, ну и конечно же, глубоко уважаемый и любимый Кидрук. Последний и сыграл решающую роль в покупке книги, ведь кто-кто, а Макс фигни не напишет.
Мне следует быть предельно осторожной, но при этом максимально откровенной в своих высказываниях, поэтому знайте, что я говорю исключительно то, что чувствую по окончанию чтения. Итак. Целая группа писателей собралась вместе, чтобы написать единое произведение об Украине и ее наследии, ряд историй, объединённых одной ДНК.
Начало меня, к сожалению разочаровало. Я понимаю, что цель Жадана была в том, чтобы перенести нас в старую Украину - со сложной, непонятной речью и далеким для современных людей, бытом. Но общее впечатление от его, и к сожалению, и следующих произведений было крайне негативным. Скучно, практически как на занятиях по украинской литературе, где-то около Стуса, Коцюбинскького и т д. Не люблю это с детства, уж не обессудьте.
Удивительно, но Карпа в этой книге не стала причиной раздражения, доставшаяся ей героиня прописана хорошо, вставки на французском уместны и корректны, так как героиня по сюжету проживает во Франции.
Немного легче воспринимается история Фоззи, пишет он легко и просто, персонаж понятен и читается о нем легко, но я бы не сказала, что слишком увлекательно.
Основная нагрузка, как по мне, легла на плечи Макса Кидрука, которому пришлось собрать все истории воедино и представить нам мир будущего. И автор делает это безупречно, впрочем, как и всегда. То, что открывается перед нашими глазами - интересно и захватывающе, при этом трогает и задевает за живое то, что это - прогнозируемо.
И знаете, если бы всю эту книгу написал Макс с Карпой и Фоззи - вышло бы здорово, и мне наверняка бы понравилось, но увы, во всем остальном для меня оказалось слишком мало жизни.
Нельзя хвалить книгу только за ее концовку. И оставлять ее на полке из-за одного лишь Макса я не хочу, пущу сие творение по рукам.
2 из 5.

Поделиться

хоч на хвилину? Ми ще побачимося? Але коли? І за яких обставин? Але ми мусимо ще хоч раз побачитися, бо, здається, я його знайшов. Я маю трохи спокою для тебе. Може, не багато. Але він увесь для тебе. Будь собою. Залишайся собою. Але не забувай про мене. Щоб не обірвався зв’язок.
16 февраля 2020

Поделиться

Деяких людей, Ґафі, роблять митцями прості речі. Те, як вони живуть свій кожен день.
16 февраля 2020

Поделиться

вже просто страшно, що тебе вважатимуть злидарем. І ти тягнеш на себе все, що комусь може видатися ознакою достатку: блискуче, пишне, кольорове.
12 сентября 2019

Поделиться

Автор книги